23 квітня виповнюються 100-ті роковини відчайдушної спроби галичан здійснити збройний спротив радянській владі: 23-24 квітня 1920 р. у Вінниці відбувся останній самостійний бій колишніх частин Галицької армії (ГА) з більшовиками.
«Центр історії Віннниці» розповів про передумови, розстановку сил, перебіг а наслідки повстання.
Передумови
Галицька армія в умовах епідемії плямистого тифу повністю втратила боєздатність і ще в лютому 1920 р. вимушено уклала союз із більшовиками й відтоді називалася Червона Українська Галицька армія (ЧУГА). Однак, галичани відразу налагодили агентурний зв'язок із військовими та політичними структурами УНР, тому питання про спротив більшовикам було справою часу.
Підготовка
Ідею виступу плекав і втілив у життя колишній четар 9-ї сотні УСС Осип Гачкевич. Координувати дії допомагали вістовий Михайло Михайлик та десятник Степан Хабурський.
Активізація плану відбулася на початку квітня через підготовку українського-польського союзу про спільну боротьбу з радянською Росією. Повстанці у Вінниці заручилися підтримкою галицьких бригад – 2-ї (із центром в с. Дяківці, нині – Літинського р-ну) та 3-ї (перебувала в районі м. Ялтушків, нині – Барського р-ну). Натомість 1-ша бригада (дислокувалася на околицях м. Бердичева) проігнорувала заклик до повстання. Але, враховуючи віддаленість від міста та інтеграцію в червоноармійські структури й сутички з ними, реальної допомоги від них так і не надійшло.
Розстановка сил
Практично весь тягар боротьби припав на вінницьких галичан, яких разом із приміським резервом нараховувалося близько 800 осіб. Натомість сили «червоних» у Вінниці були дещо більшими: штабна охорона 45-ї стрілецької дивізії, слухачі дивізійних політкурсів, військовий трибунал, співробітники Надзвичайної комісії (ЧК) та невелика кількість бійців тилових та допоміжних підрозділів.
Перебіг повстання
Виступ розпочався з району Пироговської лікарні, звідки галичани вели наступ двома шляхами – середмістям та по сучасній вул. Коріатовичів. Наступ прикривав гарматний розрахунок. Свідок тих подій Савелій Борунін зауважував, що «вони йшли двома ланцюгами, один за одним, чоловік по десять. Ставали на коліно, давали залп і рухалися далі».
Першим об’єктом атаки став оплот більшовицької влади – будівля ЧК (нині музична школа на вул. Архітектора Артинова, 21), здобувши яку, було вбито її голову та заступника та звільнено 12 бранців-галичан. Паралельно було взято під контроль Кримські казарми, що на сучасній вул. Стрілецькій.
Попри менші сили, початковому успіху галичан сприяла сама несподіванка повстання, яке розпочалося по обіді 23 квітня. Сили супротивника були дезорганізовані та хаотично відступали до вокзалу. «Червоні» не знали, хто здійснив напад: підозрювали, що в місто увійшли підрозділи Юрія Тютюнника, інші – повстанські загони Якова Шепеля. Керівництво штабу 45-ї стрілецької дивізії на чолі з Йоною Якіром вирішило евакуюватися.
Однак, скористатися ситуацією не вдалося: в окремих частинах міста існували осередки спротиву, що не дозволили рушити у бік Замостя та захопити вокзал, а підмога українцям так і не надійшла. Водночас більшовики отримали свіжі сили залізницею і вже в ніч на 24 квітня перевага остаточно була на боці «червоних».
Галичани організували відступ з боєм: частина з них загинула від куль супротивника, частина потрапила в полон, інші – здалися наступаючим польським військам.
Наслідки повстання
Результати повстання були невтішними: у місті з новою силою розгорівся «червоний терор» як проти галичан так і проти цивільних, репресій зазнали навіть ті, що не підтримали повстання. Драматизму тим подіям додає той факт, що 25 квітня розпочато масовий наступ польського війська, передові частини якого з’явилися у Вінниці вже 28 квітня. Незабаром Вінниці довелося вже втретє виконувати роль Тимчасової столиці УНР.
Вояки Червоної Української Галицької Армії (ЧУГА). Фото із спільноти 1917 УКРАЇНА: історія, уніформологія, фалеристика
23.04.2020
