Перша згадка про мандрівника з Вінниці датується другою половиною XV століття. Натомість літопис капуцинів розповідає про королеву Сицилії, яка їхала через Вінницю у Відень. А в часи існування Російської імперії місто над Бугом слугувало дачею для сімей з великих населених пунктів.
Директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен під час онлайн-лекції розповів про розвиток туризму у Вінниці та спогади подорожуючих.
Згадка про вінницького студента і королеву Сицилії
«1469 рік. Студент Іван з Вінниці є у списках Краківського університету. Враховуючи, що це Середньовіччя і подорож з Вінниці до Кракова була неабиякою пригодою, що займала багато часу, то, мабуть, наш Іван у XV столітті, був своєрідним туристом, мандрівником», - зазначає Олександр.
Історики віднайшли цікавий запис в літописі капуцинського монастиря. В ньому йдеться про королеву Сицилії, котра мандрувала через Вінницю, однак її ім’я, як і мета поїздки, досі залишаються невідомим. Спогад датований 1813 роком: «Через Вінницю у Відень проїхала королева Сицилії. Вона здійснила свою подорож з Неаполя через Константинополь та Одесу. Зупинилася під Вінницею у поміщика села П’ятничани».
Історик пояснює, що йдеться про П’ятничанський маєток, власниками якого була родина Грохольських.
Курорт Вінниця
Якщо говорити про зародки туризму у теперішньому обласному центрі, то це кінець XIX – початок XX століття. В час існування Російської імперії Вінниця мала статус курортного міста «другого розряду». У той період до Вінниці прибували влітку, було досить традиційно мати дачі для відпочинку. Зазвичай, це була або територія нашого сучасного Старого міста (будиночки над Південним Бугом), або те, що зараз ми називаємо «садками», - лінія вулиці Льва Толстого і прилеглі до неї: Міліційна, В.Стуса, Малиновського… та сусідні ділянки, впритул наближені до річки.
«Була навіть певна традиція, коли родина з великого міста, наприклад, з Москви, їдучи на море в Одесу, зупинялася на певний час у Вінниці. Увагу привертали вінницькі ринки, де можна похарчуватися екологічними продуктами, постачальниками яких були місцеві жителі околиць.
Варто згадати теперішню площу Гагаріна, колишню Калічу з величезним ринком, де ті туристи скуповувалися для моціону, який проводили у нашому місті», - додає історик.
У 1911 році з’являється путівник Вінницею.
«15 годин у Вінниці»
Один з перших відгуків про Вінницю – це газетна замітка, якій трохи більше сотні років. Ім’я подорожуючого невідоме. Матеріал вийшов друком у газеті «Свободний голос» від 29 березня 1917 року під назвою «15 годин у Вінниці». Підписаний просто – «Проїжджий». Варто зазначити, що мандрівникові не сподобалася вінницька Вежа, однак приємно вразив благоустрій міста.
«Я був лише 15 годин у Вінниці, я не маю в цьому місті знайомств і мені невідоме внутрішнє життя цього міста. Всі мої враження за час перебування у Вінниці я хочу викласти у послідовному порядку.
Під’їжджаючи до Вінниці вдень, я з вікна вагону побачив місто і воно мені видалося гарним і значним, зовсім не повітового масштабу.
Пройшовши закопчений вокзал, який кишів публікою, котра в нього вже не поміщалася, я вийшов до під’їзду і побачив одразу трамвай. Це було вже приємним сюрпризом. Я поїхав у трамваї до міста ще більш зацікавлений.
Трамвай йшов швидко і довіз мене на центральну вулицю. Швидко облашувавшись в номер абсолютно шикарного готелю, я відправився оглядати місто. Мій хороший настрій не був зіпсований.
Невеликі розміри міста дозволили мені обходити його за невеликий проміжок часу з кінця в кінець. До вечора, сидячи в своєму номері, я вже не знав, як «вбити» час, який залишився у мене до відправлення нічного потягу.
Міські враження загалом виявилися нескладними. Переходячи з вулиці у вулицю, я дивувався, читаючи на перехрестях їх назви: «Короля Владислава IV», «Князьдавидівська», «Ростиславська», «Петра Могили» тощо. Як виявилося, вони нічого не мають спільного з історією міста і створюють у глядача історичний сумбур, в той же час стирають місцеву фізіономію міста.
Переважна більшість вулицю мають достатній благоустрій. На багатьох з них пристойні тротуари, що загалом подобається.
Сподобався мені і сквер, який тримають в доволі охайному вигляді, дуже зручний для мітингів, на одному з яких мені довелося побувати. Громадяни міста тримають себе зразково – як оратори, так і слухачі. На куті скверу стоїть водонапірна вежа, на жаль, типу заводських будівель, що мені не сподобалося…
…Рівно через 15 годин після мого приїзду мій потяг рушив зі станції «Вінниця».
В радянський час у Вінниці діяла потужна наукова організація – «Кабінет виучування Поділля». Крім того, що фахівці досліджували місто та регіон, вони готували низку екскурсійних програм про місто.
У 60-70 роках Вінницький державний педагогічний університет став «кузнею кадрів» туризму та популяризації мандрів на професійному рівні.
Раніше історик розповів, чому в минулому вогнеборці носили довгі вуса, у Вінниці забороняли курити, а на Вежі був оглядовий майданчик.
Читайте також: Як Вінниця боролася з епідемією чуми: знахар, що викопував померлих, перші лікарі та карантин.
30.04.2020
