https://www.myvin.com.ua/news/5274-na-vulytsi-ovodova-vidkryly-onovlenyi-monument-symvol-nabuttia-vinnytseiu-mahdeburzkoho-prava
|
Наріжним принципом європейської цивілізації є ідея самоврядування громад, передусім міських. В окремих частинах Європейського континенту були вироблені різні системи впровадження цього принципу. На теренах Центральної та Центрально-Східної Європи ідея міського самоврядування була реалізована переважно у формі системи магдебурзького права.
Магдебурзьке право – середньовічна міська правова система, остаточно сформована в XIII ст. у німецькому місті Магдебурзі. За цим правом місто звільнялося від управління та суду власника-феодала, отримувало самоврядування і незалежне судочинство. Набуло значного поширення на теренах Речі Посполитої, значною мірою і завдяки поселенням німецьких колоністів.
На етнічних українських землях магдебурзьке право почало поширюватися ще наприкінці ХІІІ ст. З 1329 р. у складі Угорщини ним користувалися міста Закарпатської України – Хуст, Вишково, Тячів. У ХІV ст. в деяких містах Галицько-Волинського князівства з’явились окремі юрисдикції, що базувалися на нормах магдебурзького права. У 1356 р. привілеєм короля Казимира ІІІ право надане Львову. У тому ж і наступному століттях ряд галицьких міст отримали відповідні права. У XV–XVI ст. цей процес поширився на терени Волині. У 1432 р. право отримало м. Луцьк, 1493 р. – Рівне, 1498 р. – Дубно, 1518 р. – Ковель.
Першою історичною згадкою про надання магдебурзького права на Поділлі є привілей для Кам’янця (1374 р.). У 1448 р. його отримали Смотрич, Хмільник, Червоногород, у 1458 р. – Зіньків. Упродовж XVI і до середини XVII ст. магдебурзьке право поширюється в Подільському воєводстві Речі Посполитої. У цей час привілеї було надано Бару, Старій Синяві, Ялтушкову, Уланову, Шаргороду, Дунаївцям, Деражні, Копайгороду, Борщеву та ін.
Східне Поділля (Брацлавщина) триваліше зберігало прихильність до давнього українського права і звичаїв. Перешкоджав поширенню міського самоврядування й низький економічний та соціальний рівень розвитку пограничних міст. Проте ще у XVI ст. три міста Брацлавщини долучилися до європейської системи самоврядування: Брацлав (1564 р.), Літин (1578 р.) та Немирів (1581 р.). Вінниця «перетворилася» на магдебургію в 1638–1640 рр. Пізніше, у XVIII ст., магдебурзьке право в Брацлавському воєводстві набули Гайсин, Гранів, Кіблич, Латанець (1744 р.), Юзефгруд (1746 р.), Янушгород (1760 р.). З нагоди відвідання Тульчина в 1787 р. польським королем місту було надано магдебурзьке право. Воно, однак, не забезпечувало самоврядування, а лише давало дозвіл на вільну торгівлю.
Загалом протягом XIV–XVIII ст. магдебургією користувалися 52 подільських міста і містечка. Завдяки цим нормам громади набували впорядковану систему місцевої влади, економічні преференції, власний міський суд. Крім того, у привілеях йшлося про міський герб та печатку.
Набуття магдебурзького права не означало його невідворотність. Ті подільські міста, які підтримали Визвольну війну під проводом Хмельницького, позбавлялися магдебурзького права юридично, а жахливий занепад міських поселень внаслідок Руїни призвів до фактичного припинення міського економічного життя та самоврядування. І хоча в найбільших з них (найперш – у Вінниці) до початку XVIII ст. зберігаються формальні ознаки громади-магдебургії, реально вони знову повернулися до стану сільських поселень.
Лише в другій половині XVIII ст. головні поселення Брацлавщини починають знову перетворюватися на міста в господарчому розумінні. І невдовзі підкріплюють цей статус поновленням давніх королівських привілеїв на магдебурзьке право. Однією з перших розпочала цей процес Вінниця, яка після виснажливої юридичної боротьби отримала протягом 1880–90-х рр. кілька судових і королівських підтверджень давніх прав.
Вважається, що магдебурзьке право було чинним у Речі Посполитій до 1791 року, коли Чотирирічний сейм ухвалив закон «Наші королівські міста в державах Речі Посполитої», який пізніше був долучений до Конституції 3 травня як її ІІІ розділ. На землях, які відійшли за поділами Польщі до Російської імперії, у 1802 р. Олександр І відновив його дію. А остаточно застосування норм магдебурзького права було припинене указом Миколи І 1831 року, за винятком Києва, де його скасували 1835 р.
22.04.2020
