http://topnews.vn.ua/culture/2018/03/14/70103.html
|
Леонтій Гринюк народився в самому серці України, у самому серці Поділля – у селі Матейків Барського району, 26 січня 1950 р., саме тої благословенної пори, коли українське село рясніє святами, звеселяє душу різнобарв’ям обрядових дійств, коли морозне повітря бринить піснею. Чи не звідти походить провідна тема творчості художника – тема сакрального буття народу, виплеканого багатовіковою традицією. У різних своїх аспектах та версіях вона змодельована в тих численних техніках і жанрах, які причетні до його творчого доробку.
Митець розпочав своє фахове сходження з теренів живопису, якому навчався у твердині реалістичного мистецтва – Одеському художньому училищі ім. М. Грекова. Далі була авторитетна школа національної форми, якою на той час був інститут декоративного та прикладного мистецтва у Львові, де сповідували збереження і розвиток української автентичної культури. Саме з ужиткової речі в хаті чи на обійсті починає українець пізнавати красу й доречність форми, композиції, кольору, тобто здобуває відчуття національного естетичного смаку. Мабуть, в історії мистецтва немає теренів, де б українські митці не лишили по собі яскравого сліду – до них належить і художнє скло. Саме цей фах обрав Леонтій Гринюк.
Відчуваючи естетичну вагу речі, вихований побутом подільського села і високою професійною школою, Леонтій Гринюк прагнув надати кожному предмету, що виходив з його рук, майстерної довершеності й змістовної наповненості. Не дивно, що відразу по закінченні студій у Львові він активно ввійшов у творче та виставкове життя країни. Його розписи гутного скла дістали визнання колег та шанувальників мистецтва. Вінницький художник на початку 80-х років чи не єдиний майстер, що брався на той період за відродження техніки розпису по формі, маючи на меті не стільки відтворити взірці минулого, скільки надати традиції нового, сучасного дихання. Розписи, зроблені з використанням унікальної техніки емалей з подальшим відпалом, занурюють у вир фантастичної гоголівської поетики та гумору. Вже дипломна робота на сюжети «Сорочинського ярмарку», що включала дев'ять предметів, дає приклад влучного синтезу стилістики й тематики. Майстер продовжує розробляти благодатну копалину української традиції майже десять років, створивши композиції за сюжетом «Ніч перед Різдвом», «Українські обряди» тощо. Твори були закуплені Міністерством культури України й посіли почесне місце в зібраннях кращих музеїв країни. Саме тоді майстер визначив не тільки сюжетні вподобання, але й ту неповторну манеру художнього образного мовлення, за якою можна безпомилково визначити його авторство і в декоративному, і в образотворчому вияві.
Характерна типізація персонажів, особлива прозорість колориту, гострота графічного рішення, м’який гумор та глибокий ліризм погляду на українську людність перейшли з гутних ансамблів у станковий живопис, оселившись у двовимірному просторі картини. Цією мовою художник може висловитись про важливі речі без надмірного пафосу, але переконливо.
Іще одне коло проблематики у творчості Леонтія Гринюка – релігійне мистецтво, де він спирається на приклади українського бароко. У його доробку монументальні вітражі «Матір Божа Ченстоховська», «Матір Божа Фатімська», «Матір Божа Летичівська», «Явління Матері Божої у Лурді» костьолу Пресвятої Діви Марії м. Летичева ( 1995–1999 pp.), «Архангел Михаїл» та «Архангел Гавриїл» у храмі Воздвиження Чесного Хреста (2003 p.), серія релігійного живопису на склі, у тому числі драматичний Голгофський цикл. У цих творах також присутня умовність зображення, але іншого порядку. Символічний сенс дії, семантика активної кольорової плями, використання орнаментальної декоративності в побудові простору поєднують різні за масштабом твори в єдиний змістовий комплекс. Певною мірою до нього тяжіють варіації на тему народної картини, такі як «Козак Мамай» (1993 p.), чи українського портрета, як «Покрова» з гетьманом (2001 p.). Яскравим громадянським вчинком художника став дар Вінницькому обласному краєзнавчому музею до 100-ліття з дня заснування трьох тематичних серій живопису на склі, а саме: «Голгофа» за темою страсних мук і жертовності Ісуса Хреста, «Веснянки» за темою народних традиційних українських свят, а також «Деструкція свідомості», у якій розкрито тему руйнації свідомості й сприйняття світу, зламу порядку, деградації особистості.
Зацікавленість Леонтія Назаровича історичною тематикою сприяла тому, що як голова Вінницької організації він радо відгукнувся на пропозицію Вінницького обласного краєзнавчого музею про співпрацю музейних науковців і вінницьких художників. Історико-мистецький проєкт «Вінницькі Мури – погляд крізь віки», проведений Вінницьким обласним краєзнавчим музеєм спільно з Вінницькою обласною організацією Національної спілки художників України, був присвячений найдавнішій архітектурній перлині нашого міста, пам’ятці національного значення, яка вже чотири століття є гордістю столиці Східного Поділля – Вінницьким Мурам. За задумом організаторів, мистецькі твори мали стати образно-емоційним камертоном наукової конференції «Єзуїтський комплекс у Вінниці крізь призму століть», яка відбулася у музеї 9–10 вересня 2010 р.
Відобразити епоху крізь призму особистості взявся Леонтій Гринюк, створивши портрети Івана Богуна та Петра Могили. Митрополит Київський Петро Могила (1596–1647) широко відомий своєю просвітницькою діяльністю. Засновник знаної київської Могилянської колегії (1632 р.) посприяв тому, щоби і у Вінниці було відкрито колегію при Братському Вознесенському монастирі, яка діяла у 1632–1639 рр., ставши вогнищем освіти для православної молоді краю. Існують портрети видатного діяча, де змальовано образ вольової, розумної людини з яскраво вираженими етнічними рисами молдовського походження його роду. Вінницький майстер відмовився від копіювання давніх аналогів на користь більш узагальненої характеристики цього взірця шляхетності та вченості. Художник обрав портретну форму парсуни – погрудного зображення з виразно написаним обличчям, підкресленою площинністю і декоративністю картинного поля. Навіть борода митрополита написана з певною орнаментальністю, не кажучи про золоті святкові ризи, вкриті мережаним рослинним орнаментом червоного кольору – наразі, образ Петра Могили у цій роботі викликає асоціації з зображеннями святого Миколая на народних подільських іконах.
Органічний синтез українських мистецьких традицій складає портрет Івана Богуна (? – 1664) – полковника вінницького, який здобув собі славу в багатьох битвах за національну ідею. Одна з найяскравіших сторінок його героїчної біографії – оборона Вінниці у березні 1651 р. Узагальнене зображення стін з вежами комплексу Вінницьких Мурів входять у ландшафтне тло роботи, хоча не є натяком на історичні факти (не відомо достеменно, біля якого з вінницьких монастирів був епіцентр військових подій, та й пора року інша). Образ Богуна перебуває в позачасовому вимірі – на позолоченому тлі велично постає вершник у шляхетському вбранні з шаблею в одній руці і з пірначем (ознакою влади полковника) – у другій. Символічно, що обличчя Івана Богуна подібне до іконографії Козака Мамая, героя знакової для українців народної картини. Вважається, що Козак Мамай був характерником, а легенди про Івана Богуна розповідають про приналежність звитяжного вінницького полковника до цієї особливої козацької касти. Організація простору у творі має паралелі з українським іконописом, але «позем» – бузькі пагорби – ніби вкритий подільськими тканими ряднами з смугастим орнаментом яскравих і гармонійних кольорів.
Тривала і успішна співпраця музею з вінницькими художниками мала подальшу реалізацію. Можна сказати, що розвиток історичного жанру в мистецькому житті регіону не в останню чергу обумовлений спільними проєктами ВООНСХУ і музею, що були присвячені резонансним подіям історії краю. Наразі, коли постало питання про ідею наступного кроку на цьому шляху, органічно виникла тема перебування Т. Г. Шевченка на Поділлі.
Роботи Леонтія Гринюка, представлені в рамках проєкту, мають різні стилістичні вектори: класичний портрет, настроєвий пейзаж («Осінь. Вітер»), «цитатна» композиція з автопортрета митця та образу Катерини («Шевченкова муза»), сюжет у фольклорній естетиці («Чумацький Шлях. Зустріч в степу біля могили»). З дотепністю, притаманною цьому напрямку творчої манери автора, в одній картинній площині поєднані реальні люди, фантастичні персонажі. Астрономічний Чумацький Шлях стає відбитком земного буття – виникає атмосфера магічного реалізму, що притаманна українській ментальності.
Цю тему продовжено у творах історико-мистецького проєкту «Міста і містечка Вінниччини: героїчні віхи у плині буття», проведеному у 2015 р. У триптиху «Купальська ніч у Браїлові» певна архітектурна прив’язка центральної частини, а саме старий млин, визначили місце події, що відбувається. У цих декораціях опиняються фольклорно-казкові особи – дівчата в напівпрозорих сорочках з вінками, ангели, одноріг, літаючі закохані. Ще більше фантастичного колориту й персонажів у бічних частинах триптиху. Характерною родзинкою творів є домішок еротики, стилізованої в цнотливій народній манері. Натомість, колорит типового подільського містечка відбиває робота «Ярмарок у Шаргороді» – саме тут зустрічалися сусіди, люди різних національностей і традицій знаходили спільну мову й цікавість. Барвиста ярмаркова юрма зображена на тлі панорами історичних пам’яток одного з найстаріших, славного своєю історією міста.
Художник працює і в таких традиційних жанрах станкового живопису, як портрет, пейзаж, тематична картина. Висловлюючи власну версію бачення реального світу, митець використовує тонове багатство палітри, дотримуючись визначеної колористичної домінанти, яка диктує настроєву характеристику твору. У жанрових картинах авторська поетика, внутрішня напруга почуттів виходить на перший план і отримує образотворчий вияв у сполохах гарячої фарби серед загального серпанкового колориту, у камерній організації простору, який сповнений стриманою емоційністю героїв (диптих «Танець» 2004 р., «Двоє» 2004 p., «Птахолови» 2004 р.). Настроєвий портрет батьків «Знову прийшла весна» (2004 р.) разом з тим є ностальгічним прощанням з минулим.
3 1990 року Гринюк є активним учасником живописних пленерів, крім того, він є автором ідеї проведення вже добре знаного в Україні пленеру в м. Немирові, що регулярно відбувається на базі санаторію «Авангард» з 1995 р. Мальовничий подільський ландшафт набуває епічного забарвленнях у панорамах, ліричного – у погляді віч-на-віч, навіть символічного в метафізичному погляді на явища природи. Митець здобуває протягом проведення заходу не тільки невтомно створювані етюди, але й багатющий запас творчих ідей. Працюючи з натурою, художник не стримує себе певним напрямком чи стилем, обираючи його відповідно враженню чи настрою. Саме Леонтій Назарович одним з перших висловив ідею започаткування на Вінниччині традиції творчих симпозіумів. Думка, сформульована Л. Гринюком та М. Чулком, була матеріалізована завдяки підтримці тодішнього головного лікаря санаторію «Авангард» Ю. М. Ладуби, який врахував емоційний вплив мистецтва на фізичний стан пацієнтів лікарняного закладу. Говорячи про розвиток пленерного руху на Вінниччині, неможливо не згадати, що без енергійного сприяння уродженця Гайсина Андрія Володимировича Чебикіна, народного художника України, президента Академії мистецтв України, Немирівський творчий з’їзд, мабуть, не досяг би такого високого мистецького рівня і не здобув настільки широкого розголосу.
Організаційний хист Леонтій Гринюк мав змогу проявити й на відповідальній посаді голови Вінницької обласної організації Національної спілки художників України, яку він обіймав з 1997 по 2014 рр. За цей час сталого ритму набула виставкова діяльність організації, відбулася виставка в Києві, міжрегіональні виставкові проєкти. Значною подією стали видавничі проєкти організації, які освітлюють різні сфери творчої діяльності вінницьких художників. За час головування Леонтія Назаровича організація здобула значного авторитету в культурному житті міста.
Леонтій Гринюк, маючи ім’я в мистецтві України як майстра, що плекає ниву національної формотворчості, продовжує пошуки в різних галузях, техніках і жанрах, не дозволяючи собі зупинитися на досягнутому, тому знайомство із його творчим доробком завжди є цікавим та інтригуючим.
24.04.2020
