CТАТТI

17.02.2025

Автор: Байда, С.
Источник: Сільські новини. - 2022. -27 квітня. - С.1

ВІЙНА ЗАБИРАЄ НАЙКРАЩИХ...

Весільний коровай у чорних стрічках, таке ж гільце попереду скорботної процесії вражали величною страшного горя ще більше. У Страсну п'ятницю сотні людей проводжали в останню путь свого захисника - 27 річного Рому Вакарчука.

Напередодні ввечері живим коридором по встеленій квітами дорозі його везли в рідну Гарячківку, до батьківської хати, де в невимовному розпачеві його чекали мама й тато, старший брат і вся родина.Чекали свого Ромчика - свою гордість і надію, що з 19 квітня став їхнім найбільшим горем.

Його світлу й добру душу відспівали у місцевому храмі. У центрі села відбувся траурний мітинг, на якому зі словами щирого співчуття звернулися до батьків молодого Героя - Тетяни Іванівни і Михайла Семеновича - голова Тульчинської РДА Олександр Гаврилюк, Городківський сільський голова Олена Резнік, директор Гарячківської школи Тетяна Кінзерська, староста села Олег Котюжанський, друг і побратим по війську Богдан.

Життєрадісний, енергійний, активний, допитливий і доброзичливий переможець предметних олімпіад і спортивних змагань -таким Рома був учнем.

Далі закінчив Одеський політехнічний університет, відслужив строкову службу і вирішив стати професійним військовим.

Отож вступив до Військової академії сухопутних військ ім. П. Сагайдачного. Це був його свідомий вибір, вибір справжнього чоловіка й патріота - захищати рідну землю. Адже війна йшла з 2014 року. Війна, яка забирала і продовжує забирати найкращих Серед них - і Роман Михайлович Вакарчук.

Затихла велелюдна площа в хвилині мовчання, вшановуючи всіх полеглих за Україну воїнів. Тільки ніжний весняний спів птахів порушував скорботну тишу.

"Ромчику, сонечко моє, послухай, як пташечки співають, подивися, скільки людей до тебе прийшло", - ридала біля своєї дитини Тетяна Іванівна. Бо ще в однієї мами триклятий ворог забрав найдорожче, бо ще одному батькові затулив світ горем, бо знову прийшла гірка несправедливість - бабуся хоронила онука.

Зойкнули люди на кладовищі від шокуючого єднання: пострілів прощального салюту, Державного Гімну та материнського ридання. Зойкнули і вже не стримували сліз - жінки, діти, чоловіки, друзі, знайомі й ті, хто не знав за життя Рому.

Ледь відірвали маму від сина, тремтячими руками батько притиснув до грудей прапор України. То, мабуть, не Гарячківка плакала, то плакала вся Україна. За найдорожчими, за найкращими своїми дітьми.

А напередодні похорону випало поспілкуватися телефоном з Володимиром Лозінським, який не перший рік на війні. Він зізнався, що теж плакав, коли дізнався про загибель Роми Вакарчука. Бо ж воювали практично поряд, за день до смерті хлопця бачилися. "Знаєте, це була золота людина. Врівноважений, професійний, розумний, патріотичний. Дивився на нього і думав. Це майбутнє нашої армії і нашої держави. А рашисти вбивають це майбутнє нашої армії і нашої держави. А рашисти вбивають це майбутнє. Ніколи не простимо та відплатимо за все. І клопотатимемо перед командуванням про нагородження. Романа за його мужність і героїзм".
Світла і вічна пам'ять тобі, Ромчику. Там, куди полетить твоя душа, тисячі побратимів Небесного Воїнства тримають з усіх сил небо над своєю розтерзаною Україною і просять Всевишнього про те, щоб вона вистояла. Бо ж для цього вони віддали своє життя.