CТАТТI

18.02.2025

Автор: Байда, С.
Источник: Сільські новини. - 2022. - 8 червня. - С. 1.

Свого сина Вадима Марчука матуся, тато, сестрички, рідні, друзі, все село чекали ще з березня. Прагнули зловити в душі тонесеньку ниточку надії, чіплялися за неї попри страшні реалії, пошуки, які не давали результатів.

Бо ж їхній Вадимчик - веселун - оптиміст, добра і щира дитина, що мав би вже відслужити в лавах Збройних сил
- був 18 березня у тій злощасній казармі в Миколаєві, яку обстріляли рашисти ракетами.

Страшна сила зруйнувала у ті хвилини не стільки стіни і будівлі, скільки життя дуже багатьох сімей. Бо принесла горе, біль і сльози. Рідні шукали Вадима і серед живих, і серед поранених, і серед мертвих. І нарешті, знайшли. Тільки не так, як сподівалися. Бо душа воїна, як у тій сумній пісні, була вже у Бога.

І ось - остання дорога додому. Спочатку в Городківці, вздовж усього села - люди навколішки встеляють дорогу квітами своєму захисникові - земляку. Он хлопчик років семи з жовто - синім прапорцем, он немолода жінка плаче навзрид, он чоловік втирає сльози, он схлипує дівчина... І так - від в'їзду в Городківку і до останньої хати. А потім так само у рідній Дахталії.

У неділю 20 - річного воїна проводжало на місце вічного спочинку все село - зі скорботою і болем. Мітинг у центрі Дахталії, державні прапори, молитви, щирі співчуття від влади, останні військові почесті, море квітів і знову весільне гільце в траурі. Гинуть молоді, зовсім юні, ворог вбиває найкращих, що мали би стати майбутнім України.

Ніякими словами не втішити маму, батька, сестричок загиблого героя, бо в одну мить втратили вони свою надію, свою кровинку. А як тішилися своїм Вадимом, з якою радістю їздили провідувати в армію. Його посмішка для них була найкращою в світі, він міг заспокоїти одним жартом. Тепер - всесосяжна печаль замість надії, море гірких сліз замість синового доброго погляду.

Найщиріші співчуття батькам, рідним Марчука Вадима Петровича з приводу неймовірно важкої втрати.

Нехай укріпить вас Всевишній і дасть сили жити на світі - заради пам'яті про свого синочка і самою пам'ятю про нього.

Небесного раю у Царстві Божім твоїй добрій і світлій душі, Вадимчику. Ти був справжнім - воїном і захисником.

І таким залишився для всіх.