CТАТТI

19.02.2025

Автор: Байда, С.
Источник: Сільські новини. - 2022. - 1 червня. - С. 1.

Віталик, матусин мізинчик, татова гордість. Розумник, кмітлива і весела дитина. Захоплювався, цікавився, здається всім. Грав на гітарі, у духовому оркестрі. Був відмінником скрізь: у школі, у технікумі, в університеті. Глибокі знання, старанність відкрили йому шлях до відповідальної гарної роботи, отож працював менеджером, логістом, керівником підрозділів у солідних сучасних компаніях, І від обов'язку захищати Батьківщину Віталій Сергійович Харук не сховався.

Став офіцером, командиром взводу, роти, батальйону.
19 травня під час артилерійського обстрілу рашистів в районі Берестове Донецької області життя Віталія обірвалося. І вселянське горе наживо розкраяло серце мами, мукою відчаю заселило душу батька, затьмарило сльозами світ братові та всім рідним, друзям Віталія.

Його останню дорогу в рідну Городківку односельці вселяли квітами була встелена дорога скорботної процесії - з державними прапорами, весільним короваєм та гільцем у чорних стрічках, сотні городківчан і не тітльки, На траурному мітингу на центральній площі села слова найщирішого співчуття вдячності батькам за сина висловили сільський голова Олена Іванівна Резнік, заступник начальника раонної військової адміністрації Володимир Васильович Скалій, директор школи, а в минулому - класний керівник Віталія Тетяна Василівна Мельник.

Коли у шумі травневого вітру, зазвучало "Мамо не плач, я повернусь весною..." заплакала вся площа у Грродківці. І разом з нею, мабуть, змучена болем наша Україна.
Бо втратила ще одного свого сина - який любив її, як і рідну матусю.

Який точно знав що у страшний час орденської навали справжні сини мають стати на захист того, що люблять по - справжньому рідного села. Батьківського дому. Діток у вишиванках, яких його мама вчить любити рідне слово у його рідній школі. Прапора, яким з 2014 року накривають домовини героїв і передають рідним на знак скорботної пам'яті.

І який зі сльозами на очах біля могили сина тулив до грудей вже його батько...

Молитвами просили у Всевишнього Царства Небесного Герою священники. Просили й милості усім, "бо вороги наші зібралися на нас, щоб погубити нас, святині наші й державу нашу".

А змучена найстрашнішими днями й ночами знесилена від сліз Віталикова мама над силу просила хлопців у військовій формі: Бережіть себе, синочки. Бережіть, наші дорогі відчайдухи. Бо без вас мами не знають, як жити у цьому світі..."

Зойкнули люди від звуку прощального салюту. Шумів на кладовищі віттям дерев вітер зі сходу - звідти, звідки у рідне село пролетіла світла і добра душа ще одного Воїна Світла, що вже на Небесах проситиме Бога за свою Україну, за її людей. А ще - за своїх найрідніших - маму і тата. Щоб вистояли вони у горі. І жили - заради світлої пам'яті про свою дитину.

Бо хто ж, як не вони, берегтиме краще таку пам'ять.