CТАТТI

18.02.2025

Автор: Байда, С.
Источник: Сільські новини. - 2023. - 18 січня. - С. 1.

У сивій паморозі січневого холодного дня Голубече горювало - бо на щиті долому повернувся "наш Вітя" - так називали Віктора Володимировича Пілля у селі. І, як крізь сльози розповідає на мітингу реквієм староста села Валентина Миколаївна Каїта, справжній Воїн - захисник командир кулеметного взводу, гордість села, а заразом - щира, добра, трудяща людина, прекрасний чоловік і батько чотирьох дітей.
Він пішов захищати Україну тоді, у 2014-му, коли росіяни й сепари принесли війну на схід нашої держави, залишивши вдома діток і вагітну дружину. Своє звання учасника АТО здобув у найважчих районах бойових дій. Зумів не просто вижити в Іловайському пеклі, а й вивести та, у прямому сенсі, винести на собі побратимів. Пережите тоді не відпускало після демобілізації, ятрило серце й душу. Але поряд буди його найдорожчі дружина, діти, заради яких він повернувся до мирного життя.

Працював і потроху втілював свою мрію: побудувати гарний дім, щоб там усім його родині було жити комфортно, дружно і затишно. Ьа нарешті вирушити всім разом у подорож, на відпочинок - від нескінченної роботи, від важких воєнних спогадів.

-Усі плани й мрії перекреслило 24 лютого - Продовжує Валентина Миколаївна і наш Вітя буквально на наступний день після повномасштабного вторгнення російських окупантів пішов добровольцем у військо. Бо мав досвід і професійне вміння. А ще, як казав, повинен був знову взяти до рук зброю, щоб не довелося це робити дітям та онукам.

Миколаївщина, Херсонщина, Донеччина... Двічі поранений, важко контужений, він знову повертався на війну після лікування. У грудні 2022 року був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Якраз на Новоріччя облетіла тривожна звістка: після важкого бою з рашистами у районі Красногорівки на Донеччині з Віктором пропав зв'язок. Усі хто його знав, до останнього не вірили в найгірше: постійно набирали його номер, поширювали повідомлення у соцмережах...

Бо ж він - такий вмілий, виважений, досвідчений, стільки пережив...

Але горе не минувало тих, кого він так любив: підкосило гірким розпачем дружину, залило сльозами очі дітей, вразило його друзів, побратимів, однокласників, усіх жителів села.
І 15 січня у скорботну прощальну дорогу його проводжало луже багато людей.

Найщиріші слова співчуття родині та всім близьким висловив на траурному мітингу голова Тульчинської районної військової адміністрації Олександр Гаврилюк Олександр Анатолійович знав загиблого героя особисто, часто з ним спілкувався, відзначаючи яким поміркованим, достойним чорловіком той був.
Священник храму Святителя Миколая Олександр Савчук (у цьому храмі с. Голубече відоспівували воїна) навчався з Віктором в одному класі, постійно підтримував з ним зв'язок. "Вітя пішов боронити нас з вами. Щоб ми жилди в мирній кввітучій країні. Єдине, про що він просив мене, - молитися за нього. Ми молилися.

Він вийшов з дуже багатьох важких боїв, він врятував не одного побратима. Але сьогодні ми прощаємося з ним у скорботі. І тепер я прошу молитися про його світлу й добру душу, аби Господь упокоїв її у Царстві Небеснім , де є життя світле та вічне".

Скорботна хвилина мовчання, Державний Гімн, Державний прапор, який військові вручають дружині на знак пам'яті про її найріднішого Воїна Світла і який вона тулить до свого зболеного серця...