CТАТТI

18.02.2025

Автор: Байда, С.
Источник: Сільські новини. - 2022. - 25 січня. - С. 1.

Врятував багатьох, лиш себе не вберіг…
Колючими дрібними сльозами сьогодні плакало небо над Крижополем.

І плакали люди, сотні з яких прийшли провести в останню скорботну дорогу свого земляка – старшого бойового медика Михайла Барського, який загинув на війні з російськими загарбниками 15 січня на Донеччині, біля населеного пункту Водяне.

Після звершення чину відспівування у Свято-Дмитрівському храмі відбувся траурний мітинг на честь Героя.
Тут, біля пам’ятника полеглим за свободу і незалежність України, знову, уже вкотре, ніби акумулювалися біль, сум, гіркота, сльози, розпач від непоправного – бо велика нелюдська ворожа сила шле і шле на нашу землю горе.

- У засвіти йдуть найкращі. Саме ось таким – найкращим - сином, батьком, другом, захисником був наш Михайло Васильович Барський. Мішаня, Мишко, Міша – так звали його друзі й однокласники, які трагічну звістку зустріли з великим сумом. Бо був він добрим, щирим, співчутливим – саме таким у великій любові виховувала його матуся. І таким він залишився в дорослому житті. Одним із перших пішов боронити рідну землю у 2014-му році, воював гідно і мужньо. А з початком повномасштабного вторгнення в Україну російських окупантів також став у перші ряди захисників своєї держави й кожного з нас. Побратими просили розповісти всім землякам, що він був надзвичайно добрим і сміливим, що багато воїнів завдячують йому своїм порятунком. Михайло Васильович врятував на війні десятки своїх побратимів, от тільки себе не вберіг, - каже на траурному мітингу заступник селищного голови Валентина Михайлівна Чабанюк. – Від імені селищного голови, від себе, від усієї громади — вдячність за виховання та найщиріші співчуття мамі нашого Героя, співчуття всім його рідним і близьким. Просимо у Всевишнього Царства Небесного його душі. А Україна обов’язково вистоїть і переможе – бо у неї є такі Герої, як Михайло. Нас – не побороти, ми - на своїй землі. І ми дочекаємося: і зброї, і перемоги. А мужності в українців, як всі бачать, вистачає.

Заступник начальника Тульчинської військової районної адміністрації Володимир Васильович Скалій з сумом каже, що в такі хвилини практично неможливо знайти слова для хоч невеликого применшення болю в серцях рідних загиблих Героїв – бо, мабуть, немає таких слів, особливо для мами, яка втрачає свою дитину. «Знав Михайла Васильовича особисто, ми навчалися у паралельних класах. З доброго однолітка-хлопчика виріс такий же добрий, щирий чоловік, справжній син своєї землі. І ми запам’ятаємо його саме таким. А ще – надзвичайно сміливим і рішучим патріотом, який своїм подвигом наближав нашу перемогу. Найщиріші співчуття мамі, всім рідним нашого героя від обласної, районної військової адміністрацій. Герої – не вмирають, бо назавжди про них залишиться пам’ять у наших серцях», - стверджує Володимир Васильович.

Священник Свято-Дмитрівського храму Микола Давиденко молитовно звернувся до Всевишнього, аби помилував нас, «бо вороги наші зібралися на нас, щоб погубити нас і знищити державу нашу та святині наші». А для душі полеглого воїна просить Вічного Царства Небесного.

Над притихлою площею відбиває секунди скорботна хвилина мовчання. І ці удари – ніби в саме серце. Матерів, які втрачають своїх дітей. Діток, які залишаються без батьків. Коханих, які хоронять свою любов. України, розтерзаної війною і горем.

Уже на кладовищі однокласниця Антоніна Юзвак розповідає, яким назавжди запам’ятають свого Михайла його друзі – добрим, щирим, приязним. З болючим щемливим сумом згадує, як при кожній зустрічі у коротких відпустках він, попри те, що був на жорстокій війні, умів усіх заспокоїти – впевненою переконаністю у нашій перемозі, в майбутньому своєї держави, в тому, що все буде добре.

Останні почесті на честь захисника, матусі вручають синьо-жовтий прапор, під яким і за який воював її син, зойк прощального салюту…

Знову ще одна могила Героя вічною раною ятритиме на українській землі.

Знову ще одна душа Воїна злетіла у Небесні оселі, де проситиме Всевишнього - за своїх діток, за матусю, за всіх дорогих і рідних людей, яких таких любив тут, на землі.
За свою Україну – за яку віддали своє життя він і тисячі її захисників.

Світла і вічна пам’ять тобі, Михайлику. Уклінна вдячність, що ти такий був, – від усіх, кого рятував на полі бою, від тих, кого боронив від війни у тилу.

Найщиріші співчуття та зичення Божої опіки – рідним і близьким.