CТАТТI

18.02.2025

Автор: Байда, С.
Источник: Сільські новини. - 2023 - 18 січня. - С. 1.

У сивій паморозі січневого холодного дня Голубече горювало - бо на щиті додому повернувся "наш Вітя" - так називали Віктора Володимировича Пілля у селі. І, як крізь сльози розхповідає на мітингу реквіємі староста села Валентина Миколаївна Каїта, справжній Воїн - захисник, командир кулеметного взводу, гордість села, а заразом - щира, добра, трудяща людина, прекрасний чоловік і батько чотирьох дітей.
Він пішов захищати Україну тоді, у 2014 - му, коли росіяни й сепари принесли війну на схід нашої держави, залишивши вдома діток і вагітну дружину. Своє звання учасника АТО здобув у найважчих районах бойових дій. Зумів не мпросто вижити в Іловайському пеклі, а й вивести та, у прямому сенсі, винести на собі побратимів. Пережите тоді не відпускало
після демобілізації, ятрило серце й душу. Але поряд були його найдорожчі дружина, діти, заради яких він повернувся до мирного життя.

Працював потроху втілював свою мрію: побудувати гарний дім, щоб там усій йгого родині було жити комфортно, затишно. Та нарешті вирушити всім разом у подорож на відпочинок - від нескінченої роботи, від важких воєнних спогадів.

-Усі плани й мрії перекреслило 24 лютого, продовжує Валентина Миколаївна. І наш Вітя буквально на наступний день після повномасштабного вторгнення російських окупантів пішов добровольцем у військо. Бо мав досвід і професійне вміння. А ще, як казав, повинен був знову взяти до рук зброю, щоб не довелося це робити дітям та онукам.

Миколаївщина, Херсонщина, Донеччина... Двічі поранений, важко контужений, він знову повертався на війну після лікування. У грудні 2022 року був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Якраз на Новоріччя Голубече облетіла тривожна звістка: після важкого бою з рашистами у районі Красногорівки на Донеччині з Віктором пропав зв'язок. Усі хто його знав, до останнього не вірили в найгірше: постійно набирали його номер, поширювали повідомлення у соцмережах...

Бо ж він - такий вмілий, виважений, досвідчений, стільки пережив.

Але горе не милувало тих, кого він так любив: підкосило гірким розпачем дружину, залило сльозами очі дітей, вразило його друзів, побратимів, однокласників, усіх жителів села.
І 15 січня у скорботну прощальну дорогу його проводжало дуже багато людей.

Найщиріші слова співчуття родині та всім близьким висловив на траурному мітингу голова Тульчинської районної військової адміністрації Олександр Гаврилюк Олександр Анатолійович знав загиблого героя особисто, часто з ним спілкувався, відзначаючи, яким поміркованим, достойним чоловіком той був.
Сващенник храму Святителя Миколая Олександр Савчук (у цьому храмі с. Голубече відоспівували воїна) навчався в одному класі, постійно підтримував з ним зв'язок "Вітя пішов боронити нас з вами. Щоб ми жили в мирній квітучій країні. Єдине, про що він просив мене, - молитися за нього. Ми молилися.

Він вийшов з дуже багатьох важких боїв, вн врятував не одного побратима. Але сьогодні ми прощаємося з ним у скорботі. І тепер я прошу молитися про його світлу й добру душу, аби Господь упокоїв її у Царстві Небеснім, де є життя світле та вічне".

Скорботна хвилина мовчання, Державний Гімн, Державний прапор, який військові вручають дружині на знак пам'яті про її найріднішого Воїна Світла і який вона тулить до свого зболеного серця...

Сльози і найтрагічніші хвилини прощання.
Різнобарвні квіти: троянди, гвоздики, хризщантеми - ніби доводять, що вони, попри все, живі - навіть у цій січневій паморозі...

І теплий добрий погляд Віктора, його осяйна посмішка на фото з траурною стрічкою - ніби також підверджують слова отця Олександра: він живий, він усе бачить...
Легких хмаринок твоїй мужній душі у Царстві Небеснім, наш Герою Нехай Там, на Небі Всевишній почує твої прохання: Про сім'ю про Україну. Про все і про всіх, кого ти любив на землі.

Наші найщиріші співчуття дружині, дітям, всім рідним і близьким Віктора Володимировича. Дай, Боже, вам сили та мужності вистояти у такому великому горі.