CТАТТI

18.02.2025

Автор: Байда, С.
Источник: Сільські новини. - 2023. - 10 квітня. - С. 1.

…Минулого тижня два дні поспіль у Крижопільській громаді прощалися зі своїми Героями, які гинуть у жертовному вогні боротьби за свою рідну землю. Другий рік Україною шугає чорне горе і печаль. Так знову було в Тернівці.

Не тільки рідні, друзі, земляки, побратими плакали за своїм Антоном – смутком і болем плакало небо, поливаючи землю сльозами дощу.

Молодий, красивий, усміхнений, він дивився з портрета на сотні людей, які прийшли з ним попрощатися. І за для спокійного та мирного життя яких віддав своє таке молоде життя.

З дому скорботна процесія прямує до Свято – Михайлівського храму, люди встеляють дорогу своєму Воїну квітами та стають навколішки перед домовиною, в якій Антон Підкапка з поля бою нарешті добрався у рідне село.

Народився Антон 20 березня 1996 року. Здається, зовсім недавно він бігав сільськими вулицями до школи, звідси пішов здійснювати свою мету, ставши студентом Тульчинського фахового коледжу культури, адже мріяв про музику з раннього дитинства. А ще дуже хотів грати у військовому оркестрі. І таки грав. От тільки сьогодні його омріяний духовий оркестр виконував скорботні мелодії для нього востаннє на цій землі.

Антон Підкапка був мобілізований у 2015 році, коли тривала гібридна агресія на сході України. Відслуживши необхідний термін, повернувся додому, працював. На повномасштабну війну з рашистськими окупантами він пішов з перших днів. Одразу потрапив на пекельний південний напрямок, у Миколаївську область. І там, біля населеного пункту Степова Долина, загинув, прийнявши свій останній бій. 12 березня 2022 року. Довгою й гіркою була остання дорога Антона додому. Усі ці місяці батьки, рідні, друзі ловили павутинки надії, що він живий, понад усе прагнули дива… Але замість дива прийшло пекельне горе.

Після завершення чину похорону у Свято – Михайлівському храмі на кладовищі у Малій Тернівці відбувся траурний мітинг. Крижопільський селищний голова Володимир Василишен , староста Тернівського старостинського округу Андрій Крупко висловлюють найщиріші співчуття батькам, всім близьким і рідним Антона, начальник другого відділу РТЦК та СП підполковник Володимир Мороз говорить про Героя як про світлу, добру, товариську людину, патріота, безстрашного воїна, вірного присязі. Як про справжнього захисника, який загинув зі зброєю у руках, вірного друга зі скорботою розповідає один з його бойових побратимів.

Представник Тульчинського фахового коледжу Культури Валерій Пересунько відзначає надзвичайну активність, цілеспрямованість, багатогранність Антона, який одночасно займався в багатьох колективах, прагнув все встигнути. Таким його знали всі викладачі коледжу, студенти. І таким він залишиться в їхній пам’яті назавжди. Пам’ять Героя вшановують хвилиною мовчання.

Змучена довгими місяцями невідомості та заціпеніла в неосяжному горі матуся гладить домовину зі своїм єдиним синочком – і трагічнішої картини немає, бо немає страшнішого горя у світі.

Як нема і не буде прощення росіянським оркам – за всі загублені життя, за розбиті серця матерів, за осиротілих дітей, за сплюндровану українську землю…

Священник – Свято – Михайлівського храму отець Олександр каже перед могилою Героя про те, що Антон виконав найсвятішу заповідь християнина – тіло поклав за друзів своїх. А в житті він був чесною, щирою й порядною людиною, з дитинства шанував віру, ходив до церкви, де за нього молилися та будуть молитися. І де його завжди пам’ятатимуть.

Звук пострілів військового салюту продовжується Державним Гімном у виконанні військового оркестру з Гайсинської в / ч. Музиканти віддають честь своєму колезі, а військові – побратиму.

Адже Антон своїм коротким життям заслужив у людей уклінної вдячності та світлої пам’яті а у Бога – милостивого всепрощення і Царства Небесного. Щоб вже ТАМ грати свої мелодії для тисяч Українського Небесного Воїнства, для найкращих, найболючіших дітей нашої стражденної України, що янголами летять і летять до Небес. І мелодію «Яворини»:

Я ж так щедро любив, я так вірив у зорі і очі,
І душею своєю я вас, як умів, причащав.
Але, видно, Господь мені краще життя напророчив,
І до себе забрав, щоб у райськім саду я співав…»

Наші найщиріші співчуття матусі Антона, батьку, синочку, рідним і близьким – усім, кого він так любив, хто його любить і любитиме завжди.

Нехай пам'ять про Антона Сергійовича Підкапку буде вдячною і вічною.