CТАТТI

18.02.2025

Автор: Байда, С.
Источник: Сільські новини. - 2023. - 10 травня . - С. 1.

Бо він, справді любив усіх, хто був поряд у житті, - світлою, доброю, турботливою любов’ю.
І справу відповідну обрав, і професіоналом справжнім став, додаючи до непростої роботи сільського медика надзвичайну людяність та доброту.

Безвідмовного, готового допомогти всім і скрізь, його називали в рідному Куничому та й у сусідніх селах «наш Женя».

Та коли рашистська орда розпочала повномасштабне вторгнення, несучи смерть і страждання українцям, Євген Барбарський пішов у пекло війни – аби робити те, що вмів найкраще, - допомагати, рятувати, підтримувати. Свою Україну та її захисників, свій народ, своїх земляків. Рідне село, яке ридма ридало за своїм Женею. Небо над рідною землею, що два дні поспіль теж плакало за ним травневим дощем гіркої печалі.

Під цим дощем Крижопільська громада встеляла напередодні ще одному своєму Воїну його останню дорогу додому квітами, стаючи на коліна перед кортежем із захисником, що повертався на щиті. І пекельне горе увірвалося у рідний дім Євгена Васильовича Барбарського, краючи найстрашнішим болем серце матусі, сестрички, вразивши всіх рідних та друзів.
Сотні людей прийшли попрощатися з Героєм – військовим медиком лікувального відділення медичної роти, який загинув
3 травня 2023 року в районі Костянтинівки на Донеччині.
Земляки проводжали Євгенія Васильовича вулицями Куничого – тими вулицями, якими він не один рік спішив допомагати всім – старшим і молодшим, односельцям і приїжджим. Проводжали до місця, що мало б чекати його ще дуже довго – бо ж був молодим, життєрадісним, сильним і мужнім. Але вкотре підтвердилася розпачливо – гірка істина: війна забирає кращих.

…Коли Героя після відспівування винесли з храму, знову пішов дощ.

Його холодні краплі робили ще ряснішими людські сльози на скорботному мітингу, що відбувся на сільському кладовищі.
Зі словами співчуття та вдячності до мами, рідних звернулися заступник голови Тульчинської районної військової адміністрації Володимир Скалій, заступник Крижопільського селищного голови Людмила Янчук, начальник другого відділу РТЦК та СП Володимир Мороз. Староста Соколівського старостинського округу Олег Хитрук каже про Женю як про надзвичайно щиру й добру людину. Мабуть, неможливо знайти того, кому він відмовив у допомозі чи кого образив. Він жалів усіх і все.

Навіть гніздо ластівок на хаті не схотів руйнувати – навпаки, спеціальну поличку для птахів прилаштував.
Це ж підтверджують щемливі розповіді його землячок, зокрема Світлани Чепіль називає Євгена Васильовича його колега – військова.

Сусідка Жені з болем говорить, що він, колись дуже розумна, добра дитина, а в дорослому житті – справжній патріот – заплатив найвищу ціну за те, щоб Україна вистояла у цій страшній війні. І просить підтримувати наших захисників, не забувати, у якому пеклі вони нині боронять рідну землю та кожного з нас, розуміти, який це біль – матерям хоронити своїх дітей.

Молитися за світлу й добру душу невинно убієнного воїна Євгена просять священники.

Володимир Мороз передає мамі Героя прапор держави, яку боронив її синочок і за яку він віддав своє життя.
А матуся ледь тримається на ногах – бо через російських загарбників, їхніх посіпак назавжди болітиме вселенським болем її серце, бо їй, разом з тисячами українських матерів, доводиться переживати найстрашніше горе. І навіть в останні хвилини прощання вона просить розпачливо свою кровиночку: Женчику, скажи до мене ще хоч раз мамусю…".

Небо над Куничим здригається від пострілів військового салюту. Ще одна душа Воїна Небесного Легіону летить у Небеса. Щоб вже Там просити у Всевишнього Його опіки найріднішим, порятунку і перемоги своїй Україні.
Найщиріші співчуття і вдячність за сина – матусі, а також рідним і близьким. Сил пережити горе – заради пам’яті про свого Женю.

А душі Євгена Васильовича – благословенного спокою у Небесних Оселях і Царства Небесного. Після пекла, яке пережив на війні. І після жертовного подвигу – заради України та українців, що так любив…