CТАТТI

18.02.2025

Автор: Байда, С.
Источник: Сільські новини. - 2023. - 31 травня. - С. 1

«Дитина, зовсім дитина…

Чому, навіщо, за що?! Наш Дімка, наш простий і особливий Дімка, який усе прагнув робити по – своєму: віршики розказувати, на трубі грати, спортом займатися…»

Він народився і виріс у Голубечому, тут закінчив школу згодом – Тульчинське проф – техучилище. А тільки-но виповнилося 18, пішов служити у Збройні сили України. Він про це мріяв, він мав приклад – брата й дядька. І ось тепер Воїна зустрічають навколішки його земляки, встеляють дорогу квітами.

Невимовно довгою і важкою була ця остання дорога додому.

Ще з 6 вересня минулого року Дмитро Махоцький вважався зниклим безвісти. Родина всі ці місяці хапалася за павутинки надії, очікуючи на диво, матуся відмовлялася вірити в найгірше.

Але вже горе чекало, аби увірватися в її домівку….

Свій останній бій 19 – річний Дмитро Вікторович Махоцький прийняв 5 вересня 2022 року поблизу населеного пункту Тернові Поди Миколаївської області. Прийняв, як належне справжньому Воїну, - мужньо й героїчно.

Хоча, як розповідає начальник другого відділу Тульчинського РТЦК та СП Володимир Мороз, серед побратимів був наймолодшим, відтак хтось мав його за меншого брата, хтось за сина. Але це ніскілечки не впливало на його службу – виконував все достойно, на рівні з досвідченими бійцями.

Найщиріші співчуття від влади області та району висловлює на мітингу заступник начальника Тульчинської районної військової адміністрації Володимир Скалій. Володимир Васильович каже про те, що ми маємо завдячувати своїм Героям завжди – за подвиг їхньої самопожертви, за патріотизм і відданість рідній Україні.

Світлий і добрий хлопчина з голубими очима – таким його згадують усі, хто знав, каже староста Голубецького старостинського округу Валентина Каїта. Отож горе, яке прийшло в родину Махоцьких, вразило Голубече, всю громаду. І висловлюючи щирі співчуття рідним Героя, обіцяє, що земляки його пам’ятатимуть і молитимуться за його добру душу.

Благочинний УПЦ району Микола Давиденко промовляє слова молитви до Всевишнього – за нашу перемогу, за наших героїв і душі полеглих.

А Крижополем знову несуть гільце і коровай з чорними стрічками, і знову ятритиметься рана в серці ще однієї матусі.

…Цвіт України, її майбутнє, її надія – все більше таких поповнюють лави Небесного Воїнства, все більше могил під синьо – жовтими знаменами стають найдорожчим і найгіркішим місцем для родин. Янголи летять до неба, янголи, і повернути неможливо їх…»

Матуся тулить до грудей синьо – жовтий прапор, до синього неба – як очі у її синочка – летить звук військового салюту.

Спочивай з Богом, Дмитрику, у світлих Божих оселях, після пекла на землі та довгої пекельної дороги додому.

Вічна тобі пам'ять, дитино. Рідним – уклінна вдячність і найщиріші співчуття.