З їхнього дому, коли дерева ще без листя, добре видно синьо – жовтий прапор на його могилі. День біжить за днем, стікає місяць за місяцем – та Альона не перестає плакати за своїм Вітею.
Вона й минулого четверга плакала майже постійно. Бо прийшла разом з дітьми за його нагородою – здобутою у боях з окупантами. Віктор знав про орден, адже повідомлення надійшло ще в грудні 2022 року.
Для Віктора Володимировича Піляя та його сім’ї війна почалася у 2014-му. «Руській мір» тоді підло й підступно, скориставшись часами української слабкості й невизначеності, вже її почав.
Альона носила під серцем дитину, а в серці – величезну тривогу. А він тоді був спокійним.
Чи просто вдавав це, аби нікого не хвилювати. У пекельному літі 2014-го він вижив в Іловайському оточенні – із більш як триста побратимів його формування живими вийшли одинадцять. І в їхньому порятунку – теж його заслуга.
Демобілізувавшись прагнув усе встигнути, зробити якнайбільше для дітей, родини. Мріяв дім добудувати, для менших – на випускних свята влаштувати, нарешті всім разом на відпочинок поїхати.
Щоправда, війна відпускала важко, особливо ночами, коли як марилося, знову воював, виходив з оточення, витягував живих і мертвих побратимів… Але життя поступово налагоджувалося.
24 лютого 2022-го року одразу зрозумів, що біда прийшла набагато більша. Знав, що все буде страшніше. Але оте коротке і по – чоловічому гідне «А хто, як не я» визначило його долю. На горе – дуже коротку долю. Хоча й мав воєнний досвід, вміння.
Миколаївщина, Херсонщина, Донеччина. Двічі поранений, важко контужений, він знову повертався на війну після лікування. У грудні 2022 року за мужність і героїзм Указом Президента був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Та якраз на Новоріччя Голубече облетіла тривожна звістка: після важкого бою з рашистами у районі Красногорівки на Донеччині з Віктором пропав зв’язок. Усі, хто його знав, до останнього не вірили в найгірше: постійно набирали його номер, поширювали повідомлення у соц. мережах…
Бо ж він - такий вмілий, виважений, досвідчений, стільки пережив.
9 січня дізнались про загибель Воїна. І ось тепер нарешті надійшов орден Віктора Володимировича, який отримала дружина Альона Володимирівна Піляй у скорботно урочистій залі Крижопільського будинку культури.
У залі - сім’я Героя, односельці, учні ліцею №2. І звичайно, керівництво району, громади, відділу№2 РТЦК та СП.
Після щемливої розповіді про Віктора Піляя з уст школярів та ведучої слово бере заступник начальника Тульчинської районної військової адміністрації Володимир Скалій: «Завдяки мужності, героїзму, подвигу наших захисників, таких, як Віктор Володимирович Піляй, сьогодні ми маємо шанс вистояти перед ворогом і можливість жити тут, на відносно мирній території. Віктор проявляв особливу відвагу у боях, він прикривав інших побратимів, нищив ворога майстерно. Але, на жаль, він не зможе отримати особисто нагороду за свої подвиги. Найщиріші співчуття родині, нехай Бог дарує вам сили та мужності переживати це горе. Вічна пам’ять усім героям, які віддали своє життя за Україну».
Секретар селищної ради Ігор Василишин відзначає, що Віктор Піляй був одним із перших, хто пішов захищати рідну землю – і у 2014-му, і у 2022-му. І робив це віддано, професійно та мужньо. «Він був справжнім нашим захисником, який вірою і правдою виконував до кінця свій громадянський обов’язок, - зазначає Ігор Валерійович – А душі наших Героїв, відлітаючи журавлями у Небеса, вже звідти боронитимуть своїх рідних і свою землю, незримо залишаючись біля них. І допоки ми пам’ятатимемо всіх наших полеглих захисників – до поки вони житимуть.
Щиро співчуваю родині й бажаю сили, здоров’я та мужності у гіркій реальності. На жаль, ми нічого не можемо в ній змінити, можемо лише завжди вшановувати у світлій добрій і добрій пам’яті полеглих за Україну».
Начальник другого відділу РТЦК та СП Володимир Мороз зачитує Указ Президента про нагородження Піляя Віктора Володимировича орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Для отримання нагороди виходить дружина Героя разом з дітками та маленькою Крістінкою – Віктор, добрий батько чотирьох дітей.
У свої сорок уже встиг стати зовсім молодим дідусем. Разом з Альоною Володимирівною сльози на очах – у багатьох присутніх. А синочки тримаються – мають бути мужніми, як тато. Тулить долоньку до серця онучка під час Гімну, ховає сльози у квітах дружина… Твої найдорожчі люди. Вітю, які ніяк не можуть змиритися з тим з тим, що тебе немає…
Скорботна хвилина мовчання на знак пам’яті про всіх, кого відібрала війна. А потім тужлива пісня:
Чорна рілля засіяна…
Засіяна кулями та горем українська земля щодень вмивається гіркими сльозами. І йдуть у засвіти кращі з кращих – ті що «душу й тіло» віддають за нашу свободу… Уклінна вдячність їм усім та вічна пам'ять.
А вже на кладовищі Альона Володимирівна кладе біля портрета чоловіка орден: «Ось твоя нагорода, Вітаю…» До уквітчаної могили Героя кладуть квіти й керівники району та громади. Віктор Піляй дивиться зі світлин тепло й усміхнено. Як живий…
18.02.2025
