CТАТТI

17.02.2025

Автор: Байда, С.
Источник: Сільські новини. - 2023. - 5липня . - С.2

НАЙКРАЩІ КЛАДУТЬ ЖИТТЯ НА ВІВТАР…
Він встиг все, зробити що належить справжньому чоловікові – побудувати гарний дім, разом з дружиною виховати і дати вищу освіту двом синочкам, посадити не одне дерево. А ще відвоювати в зоні проведення АТО, бути люблячим турботливим чоловіком, порядним, спокійним, добрим товаришем вірним побратимом.

От тільки пожити. Олександр Борисович Волик не встиг, не встиг натішитися дітьми, дати їм благословення, дочекатися онуків… Бо російська орда посунула на його рідну землю зі страшною силою – і Олександр Борисович, як справжній чоловік, пішов її боронити – 24 лютого 2022 року, у перший же день великої війни.

Добра, мирна людина виконувала свій ратний обов’язок мужньо й гідно. Але ворог 23 квітня 2023 року обірвав життя ще одного жителя Городківської громади. І знову у село прийшло велике горе, і знову – похорон – другий за три дні…
Напередодні надвечір по встеленій квітами дорозі Олександра Борисовича привезли до огорнутого сльозами та гіркою печаллю рідного дому. А сьогодні квіти клали перед процесією – на вулицях, якими він ходив усе своє життя.

Бо в Городківці народився, тут знайшов свою долю, тут працював, тут його рідні, друзі, односельці. Вони ставали навколішки перед домовиною з синьо – жовтим знаменом і тихо плакали…

Траурний мітинг після звершення чину відспівування у місцевому храмі відбувся на Алеї пам’яті. Голова громади Олена Іванівна Резнік розповідає про мирне гарне життя полеглого Героя, про його трудящі руки, щиру душу. Але війна обірвала буденність і свята, плани і мрії ще одного земляка. 23 червня на Донеччині під час виконання бойового завдання стрілець – зенітник зенітно – ракетного взводу зенітно- ракетної батареї отримав важкі поранення, несумісні з життям. Страшна зброя російського агресора забрала назавжди люблячого чоловіка і батька, добру і світлу людину. Олена Іванівна висловлює щирі співчуття рідним і просить громаду завжди пам’ятати, якою дорогою ціною здобувається наша свобода і незалежність.

Заступник начальника Тульчинської районної військової адміністрації Сергій Володимирович Чепернатий розпочинає свій виступ проникливими рядками поезії про те, що найкращі кладуть своє життя на вівтар в ім’я України. І серед них – Олександр Борисович Волик. Уклінні співчуття висловлює посадовець від себе особисто, від влади області та району сім’ї полеглого Героя.

Так само співчуття та визнання подвигу самопожертви звучать у виступі начальника другого відділу Тульчинського РТЦК СП Володимира Мороза.

Молитов за душу полеглого просить отець Микола Давиденко, віддаючи данину мужності та патріотизму убієнного Воїна.
У гіркий перелік імен загиблих на війні жителів громади додається ще одне.

Відбиваючи секунди болю хвилина мовчання на честь усіх Героїв, а процесія рушає до місця вічного спочинку, звідти тепер майорітиме синьо – жовтий прапор над ще однією могилою.

Останні військові почесті – салют Гімн – полеглому за Україну Олександру Борисовичу Волику. Дружині вручають прапор, під яким і за який воював чоловік. Матусю підтримують сини – тепер це лише її два крила на землі. І батькові крила – вже на небі.

Вічна пам'ять Олександру Борисовичу Волику. Нехай упокоїть його добру душу.

Господь у райськім саду, де праведні спочивають. Бо він це заслужив – у житті мирному й пеклі війни.
Родині – найщиріші співчуття і Божої підтримки у непоправному горі.