CТАТТI
17.02.2025
«Моя душа залишається у кожній із реставрованих хатин…
Знайомтеся: Олена Присяжнюк, родом з Жабокрича Крижопільської громади, проживає в Крижополі, мати двох синочків: Андрій уже першокласник, Сашкові рік і десять місяців.
Пані Олена – сучасна креативна молода жінка. Сучасна, бо має тисячі підписників у соціальних мережах. Сучасна, бо така ж активна в роботі – є засновником проєкту Хатинки – мотанки».
А ще сучасна у розумінні збереження українських національних звичаїв і традицій, знає минуле своєї родини, України, закликає земляків цінувати і поважати духовну спадщину нашого народу. З допомогою рідних, друзів від реставрувала українську хатину – і не одну, а вже шість.
Її етно – садиби є частиною туристичного шляху Крижопільської територіальної громади. Спілкуємося в одній із таких автентичних хатин.
- Пані Олено Усі, хто вас знає, стверджують: це надзвичайно активна жінка.
Її завжди цікавить щось нове. А вже як зацікавило, то шлях від ідеї до втілення задуманого короткий…
- Якщо кажуть, то мабуть, знають (посміхається). Скільки себе пам’ятаю – завжди була легкою на підйом. Коли розумію, що це справа, якою я буду її обов’язково робити.
- Проєктом Хатинки – мотанки» теж загорілися? Чому саме це – реставрація стареньких сільських хатин?
- У кожної з нас є місце, де він народився, де пройшли дитячі роки – а вони у нас усіх найкращі, незважаючи на прикрощі, від яких рідні нам люди уміли нас захистити.
Ось у цій хаті, де ми спілкуємося, жила моя прабабуся Наталя. Тут я провела багато щасливих днів.
Це пам’ять про моє дитинство, я тут виросла.
Кожен куточок у цій хаті мені дорогий.
Захотілося зберегти ту атмосферу, в якій росла, передати її своїм синам.
-У результаті зберегти пам’ятне місце не лише для себе та синів, а й для тисяч – без перебільшення – людей з різних регіонів України, бо від реставрували вже шість сільських хатин…
- Так. Хоча, чесно кажучи, спочатку це було для душі, не думала, що втілення задуму набуде такого розмаху.
Щоб все так масштабувати, вести блог – все це з’явилося дещо пізніше. Я не була медійною людиною, але одного разу світлини з моєї хатини виклала у соціальних мережах.
Людей це зацікавило, почали просити показати, розповісти все детальніше. Не змогла відмовити.
З чого почали реставрацію?
- Ця хата залишилась мені у спадок. Деякий час після смерті прабабусі у ній жила її сестра Надія. Через поважний вік їй було важко підніматися сходинками, обходити помешкання, тому вона стала жити в літній кухні.
Я вагалась, було лячно: як рідна мені людина сприймає мій задум щось змінювати на території, де вона провела стільки років, чи не буде це для неї чимось прикрим, неприємним … (ще одна позитивна риса пані Олени – шанувати старших, не порушувати їхній житловий простір-ред.).
- Думаю, вона вас зрозуміла…
- Так. Більше того, вона була рада, що хата, в якій вона прожила багато років, не руйнується, а підтримується, зберігається.
Що, можливо, сюди будуть приходити люди, тут чутимуться дитячі голоси.
Ми бачили її щасливі очі, коли у цій, такій рдній для неї хаті, вітали з 90-річчям від дня народження.
Коли бачиш ось таку натруджену за вік людину, яка в кінці свого життєвого шляху щаслива від того, що не зникає безслідно те, що було їй дороге, - переконуєшся, що робиш правильні і потрібні речі.
Сестра прабабусі ще й багато допомагала мені, підказувала, яким має бути інтер’єр української хати. Завжди буду її пам’ятати.
Звертань: 98
