CТАТТI
17.02.2025
В небесному війську ще один Герой - Олександр Тимченко
Серед зелені самшиту та яскравих гвоздик і троянд, якими Саші встеляли останню дорогу додому, де він востаннє переночував у рідній хаті, були й тендітні підсніжники.
Перші весняні квіти на гіркому шляху того, хто народився навесні, у кого й вік – ще весняний, і характер – сонячний, і душа – світла й добра.
Але Саша Тимченко по-весняному тепер посміхатиметься до батьків, до коханої, до друзів та односельців тільки з портрета, обрамленого чорною стрічкою. Бо 4 березня 2024 року Заболотне прощалося ще з одним своїм Героєм – Олександром Сергійовичем Тимченком, 10 квітня 1995 року народження.
Віддати честь і шану Воїну, підтримати його рідних прийшло дуже багато людей. У величезній процесії – односельці, друзі, однокласники, побратими…
У центі села – траурний мітинг на честь полеглого на війні Героя. Староста Заболотненського старостинського округу Валентина Пилипівна Штоюнда крізь сльози розповідає про коротке, але гідне життя Олександра. Закінчив місцеву школу, Заболотненське ВПУ-31, здобув професію оператора комп’ютерного набору, далі навчався в економічно-правовому коледжі за професією фахівець інформаційних технологій, по закінченню продовжив навчання у Вінницькому національному аграрному університеті на факультеті економічної кібернетики. «Саша був дуже добрим, чуйним, люблячим сином. Коли мама, працюючи за кордоном, отримала важку травму, він, не задумуючись, поїхав туди, влаштувався на роботу і разом з тим доглядав матусю до її одужання. У Саші залишилась кохана дівчина, з якою мріяв одружитися після Перемоги. Але, на жаль, не судилося - розповідає Валентина Пилипівна. – Наш Саша був добрим, щирим, небайдужим, веселим, чесним, готовим підтримати у будь-якій ситуації. Він був готовим любити увесь світ. Боронити рідну країну разом з батьком Саша пішов з перших днів повномасштабного вторгнення росії. 28 лютого 2024 року поблизу населеного пункту Красногорівка Донецької області життєва зірка Героя згасла навіки. Не стало нашого захисника, не стало прекрасної людини, сина, друга, коханого. У цю гірку мить поділяємо горе батьків, друзів, родини.»
Крижопільський селищний голова Володимир Василешин зазнає, що Олександр Тимченко був справжнім патріотом своєї Вітчизни, отож в тяжкі часи лютої війни віддав за неї найдорожче – своє життя. «Низько схиляю голову перед батьками за виховання такого сина, щиро співчуваю їм з приводу великого горя. Вічна пам’ять і слава Герою».
«На жаль, клята московська орда відібрала життя у ще одного Воїна, - каже у своєму виступі заступник начальника Тульчинської районної військової адміністрації Володимир Скалій. – Занадто молодий для смерті, Олександр встиг не лише попрацювати і повоювати, він встиг побачити пекло на землі. Але як же багато він не встиг… Сьогодні болить усім, але найбільше – матері. Дорога родино, від себе, від влади району та області прийміть найщиріші співчуття. У жалобі та скорботі низько схиляємо голови перед подвигом Саші і запам’ятаємо його як Героя, який віддав своє життя за життя всіх нас. Ми у вічному боргу перед ним і перед усіма, хто загинув, захищаючи рідну землю.»
Співчуття рідним і близьким загиблого висловив також заступник начальника другого відділу РТЦК та СП Павло Шевчук, який підкреслив, що Саша назавжди залишиться у пам’яті як добра, світла, усміхнена людина.
Уже на кладовищі священик ПЦУ протоієрей Петро Підсадний розповідає, що доля звела його з Сашком у перший день повномасштабного сторження російських окупантів в Україну. Тоді одразу почали будувати блокпости у різних напрямках. І Саша не сидів жодної хвилинки. А потім було військо, важкі напрямки війни. Зовсім молодий хлопець бачив пекло на цій землі. А світла душа його тепер має бути Там, у Небесних Оселях, де праведники спочивають. Бо Герой заслужив це своїм подвигом і самопожертвою.
Але матусі зовсім не треба, щоб син був Героєм. Їй син треба – єдина радість і надія. Найкращим у всьому світі. Щоб обійняв, посміхнувся, благословення попросив. Але тепер – весільне гільце у чорних стрічках. І великий коровай – теж. І море квітів. І море сліз. Плачуть друзі, однокласники. Чоловіки-побратими, які воювали й воюють, теж плачуть. Бо легше чути вибухи і обстріли, ніж крики мами, яка навіки прощається зі своєю дитиною…
Батькам вручають Державний паспорт, звучать постріли військового салюту. Разом з ними злітає душа ще одного Янгола. Щоб вже звідти просити захисту своїм рідним, своєї України. Світла і вічна пам’ять тобі, Сашуню. Батькам – уклін доземний за сина, найщиріші співчуття та Божої допомоги пережити страшну втрату. Заради пам’яті про свою дитину.
Звертань: 71
