Він загинув під час виконання бойового завдання 7 травня 2024 року. Не встигнувши отримати посилку від рідних, яку йому везли волонтери з Крижополя. Не встигнувши нажитися, натішитися квітучими веснами і рідною землею, яку він любив…
Бо минулої суботи земляки йому вже встеляли останню дорогу квітами, зустрічаючи й проводжаючи траурний кортеж.
Сусіди Анатолія Михайловича розповідають, що він був надзвичайно доброю, скромною і трудящою людиною. Все робив своїми руками до пуття, старанно і неспішно. Цибулька на городі – рівнесенькими рядочками, баклажани восени – як на підбір…
Але в часи кривавої війни Анатолій Михайлович залишив рідний дім і пішов боронити свою державу і всіх нас. Служив і воював старанно з лютого минулого року. Був командиром 3 відділення взводу протитанкових керованих ракет 411 окремого стрілецького батальйону.
А народився Анатолій Михайлович, як розповідають на траурному мітингу у Крижополі, 1 серпня 1971 року, навчався у Крижопільській школі №1. Хороший, відповідальний, добрий та інтелігентний – таким згадують Анатолія вчителі. Після закінчення школи навчався у Заболотненському ВПУ-31, вищу освіту здобув у Херсонському державному педагогічному університеті на факультеті трудового навчання та технологій, працював учителем трудового навчання у селищі Яланець Вознесенського району Миколаївської області.
У кривавий час рашистської навали мирна людина стала Воїном і зробила все, що могла, аби захистити рідний край.
Голова Крижопільської громади Володимир Василишен у своєму виступі говорив про те, що Анатолій Михайлович ніколи не був байдужим до долі своєї країни та співвітчизників і в тяжку годину лютої війни проявив себе мужнім і професійним воїном. А вжиття був прекрасним братом і татусем, порядною і доброю людиною. Володимир Миколайович висловлює щирі співчуття рідним Героя і наголошує на тому, що пам’ять про полеглого і всіх, хто віддав своє життя за Україну, має бути незгасимою і вічною.
Начальник другого відділу Тульчинського РТЦК та СП Володимир Мороз зазначає, що Анатолій Кедь був зразковим військовослужбовцем, надійним побратимом, вірним своєму обов’язку і присязі. Жодної відмови вийти на бойову позицію, жодного дня лікарняного. Він знав, що пропускати ворога на можна, бо це – страшні втрати, руйнування і неволя. Тому загарбників треба зупинити за будь-яку ціну. І заплатив за це свою, найвищу, віддавши власне життя.
… Усією дорогою до кладовища люди зустрічають скорботну процесію, стаючи навколішки.
А на кладовищі над могилою Воїнів Небесного Війська України приспущені синьо-жовті знамена: до них тепер приєднався ще один побратим, і поряд буде ще одна могила.
Прапор, під яким і за який воював батько, передають його донечці, звучить трикратний військовий салют.
Нехай буде вічною світла пам’ять про Ваш подвиг, Анатолію Михайловичу. Співчуття – рідним і близьким полеглого Героя. Спокою його світлій душі в Небесних Оселях Всевишнього.
17.02.2025
