Хлопчик тулив руку до серця під звуки Гімну і плакав. Бо у нього немає тата. Він так його чекав, так ним гордився. А натомість – горе у родині…
Війна продовжує свої страшні жнива. Летять і летять гіркі звістки у села і міста про втрати. До Небесного Воїнства відлетіла душа ще одного земляка з Крижопільської громади – Пришви Тараса Віталійовича.
30 травня траурний кортеж з тілом Героя, що повернувся додому «на щиті», проїхав вулицями Крижопільської і сусідніх громад, які заполонили небайдужі жителі, аби віддати шану загиблому Захиснику.
Встеленою квітами дорогою Тараса Віталійовича до місця вічного спочинку і наступного дня.
Біля пам’ятного знаку захисникам України відбувався траурний мітинг. Сотні людей, які прийшли віддати шану Герою, слухаючи історію звичайного життя чоловіка, який у важку для рідної землі годину не сховався, не втік, а пішов її захищати.
Народився Тарас Віталійович у м. Корець Рівненської області. З дитинства відзначався відвагою і працьовитістю. Навчався у місцевій школі І-ІІІ ст.., після закінчення школи пройшов армійську службу.
Після завершення якої, у 1997 році, переїхав у селище Крижопіль. у 2007 одружився, у родині ріс синок Назар. Працював водієм у товаристві «Каріна», у ФГ «Пустовіт». З 2017 року трудився у магазині «Господар».
Призваний на військову службу другим відділом Тульчинского РТЦК та СП, солдат Пришва Тарас Віталійович служив номером обслуги зенітно-ракетного відділення зенітного взводу механізованого батальйону.
25 травня 2024 року внаслідок мінометного обстрілу ворога біля населеного пункту Архангельське Покровського району Донецької області Захисник загинув.
Крижопільський селищний голова Володимир Василишен висловлює най щирі співчуття родині полеглого Героя. І каже про те, що Тарас Віталійович віддав своє життя заради нашої свободи, заради нашого майбутнього:
- Сьогодні ми втратили не просто жителя нашої громади, а Людину, яка своєю відвагою, самопожертвою стала символом боротьби України за незалежність. Наш Герой був взірцем мужності, патріотизму та безмежної любові до своєї країни. Ми зобов’язані завжди пам’ятати подвиг усіх, хто віддав своє життя у боротьбі за нашу волю. Слава і вічна пам’ять Героям. Слава Україні!
Командир роти охорони майор Михайло Цмовз говорить про те, що люта смерть вирвала з рядів захисників справжнього патріота і громадянина, який ніколи під час служби не шукав легких шляхів та готовий був брати повноту відповідальності за захист українського народу. А також від імені військовослужбовців Збройних сил України висловлює співчуття рідним та близьким Тараса Віталійовича.
Скорботна хвилина мовчання на честь полеглих – і Тараса Віталійовича востаннє проносяться вулицями містечка, де він жив і працював.
Після спільної молитви на кладовищі священник ПЦУ Петро Підсадний просить людей не забувати, якою неймовірною є ціна нашого мирного життя, який страшний ворог хоче знищити Україну і все українське. І допомагати нашим захисникам постійно – щирою молитвою, донатами, необхідними речами.
Хвилини прощання, останні слова матусі до свого сонечка, гіркі сльози дружини. Прапор, під яким і за який воював татусь, вручають його синочку.
На кладовищі, де найбільше видно ціну, яку платять українці за свою свободу, приспущені прапори над могилами Героїв. Сьогодні до них приєднається ще один. Військовий салют, Державний Гімн. А в небо раптом звідкись злітає лелека. Чи ще одна душа українського воїна…
09.03.2025
