CТАТТI
09.03.2025
Зробив для України все, що міг…
Небо ридало грудневим дощем. Мабуть, теж плакало… бо як не плакати – таких прекрасних золотих дітей хоронимо в громаді.
Олександр Колядич. З дитинства – щирий, добрий, готовий прийти на допомогу. один з найкращих учнів у школі – талановитий, старанний, любив точні науки, особливо математику.
Вищу освіту здобув в Одеському національному економічному університеті, тут теж був прикладом наполегливості, кращим студентом.
Після здобуття освіти поїхав за кордон, у Польщу. Мав гарні плани, мав всі перспективи, аби їх втілити. Та з початком повномасштабного вторгнення одразу повернувся в Україну. Без сумніву, без страху, з твердою рішучістю боронити рідну землю, хоч не мав ніякого воєнного досвіду та навичок. І вже 30 березня 2022 року став захисником своєї країна…
Воював у славетному 169 батальйоні Територіальної оборони, що на рівні зі штурмовими підрозділами виконував і виконує бойові задачі на сході України.
1 грудня 2024 року під час виконання військового завдання біля населеного пункту Старомайорськ Волноваського району Донецької області Олександр Васильович Колядич загинув від поранення з FPV – дрону. Страшне горе увірвалося в батьківський дім, бо не стало на світі матусиного синочка, татової гордості, родинної надії та опори.
Попри дощ віддавати йому останню шану прийшло дуже багато людей. Секретар селищної ради Ігор Василишен, виступаючи на мітингу, зазначає, що наш земляк загинув за цілісність і незалежність рідної України, за всіх нас…
«Сьогодні ми разом з рідними, друзями, побратимами, односельцями проводжаємо в останню путь справжнього патріота і громадянина, добру і щиру людину. Шановна родино, прийміть найщиріші слова співчуття від усього особового складу Збройних сил України. Вічна пам’ять Герою», - каже Володимир Мороз.
…А небо все плаче. І плачуть люди. Бо йдуть від нас найкращі, найдостойніші, бо немає спину страшній біді, жорстокій війні. А ворога зупиняють, щоб не йшов далі, такі, як Саша.
Державний прапор України, як пам’ять про сина, який віддав за свою державу життя, бере до рук матуся. А там, де тепер буде її синочок, приспущені синьо-жовті прапори над могилами його полеглих побратимів. Усе більше і більше їх у Легіонах Українського Небесного Воїнства, серед тих, хто зробив для рідної землі усе, що міг…
Звертань: 43
