CТАТТI
09.03.2025
Смерть здолала тіло, але не зламала душу Воїна
Староста округу Валентина Чепелюк, виступаючи на мітингу, розповідає про коротке і звичне життя ще зовсім молодого чоловіка. Народився у Зеленянці 6 жовтня 1976 року, закінчив місцеву школу, мав професію тракториста, працював на різних роботах. Батько, брат, сусід, просто трудяща людина, що, як зазначає Валентина Павлівна, завжди відгукувалася на її прохання щодо благоустрою села.
Мобілізований 2 квітня 2024 року, спочатку служив у Кіровоградській області, далі переведений у частину 1302 механіком-водієм (це 93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр»). Під час виконання бойового завдання був поранений, лікувався у Покровську, у Дніпрі… але страшна хвороба спалахувала з великою силою. Офіційно кажуть, що виявили онкологію під час лікування поранення, але люди в селі відкрито говорять, навіть зовні їхній Михайло перед мобілізацією виглядав нездоровим. Та все ж – пішов. Лікування результатів не давало, хвороба прогресувала, прикувала до ліжка… Пекельні муки війни змінилися муками від болю і страждань у Крижопільській лікарні. Тут він помер 3 грудня.
Шкільна вчителька Михайла Лідія Павлівна Леник, з гірким болем розповідає про свого колишнього учня. Життя у нього було нелегким, і дитинство – не таким безтурботним, як у багатьох однокласників. Але Михайлик мав добре серце, намагався не засмучувати вчителів. Однокласники любили його. «А згодом боронив нас від страшного підступного ворога, який хоче знищити нас, нашу націю. Пішов хоч мав душе слабке здоров’я. це було видно навіть при спілкуванні з ним… знайте всі: Михайло був вірним сином своєї України. Спи спокійно, наш Міша. Слава тобі і слава нашій Україні».
Воїна відспівували у місцевому храмі, а на кладовищі благочинний Крижопільського округу Православної Церкви України прот. Петро Підсадний у своєму зверненні говорив про те, що ось такі воїни, у яких відбирається життя не лиш куля, а й хвороба, боронять рідну землю і роблять усе, щоб московитий ворог не прийшов до нас убивати та знищувати нашу державу.
Прапор держави, яку захищав Михайло Михайлович Данилюк, начальник другого відділу Тульчинського РТЦК та СП В. В. Мороз передав рідній сестрі воїна.
Вічна пам’ять захиснику України. Нехай упокоїть Всевишній його душу Там, де праведники спочивають.
Звертань: 29
