Син пропонував їхати за кордон. Відмовився – комусь треба бути тут.
- Позаторік 24 лютого над Крижополем, де мешкаю, пролетіли ракети. Того ж дня зателефонували з ТЦК. Підеш? Піду, - відповів.
Боєць має за плечима строкову службу.
- Спочатку автомобільна «учебка» в Чернівцях. Весна 1987-го. Потім півтора року в Чехословаччині. Не приховую – був «совком», хотів залишитися в армії. Реальної історії сім’ї не знав. Вона мені відкрилась тільки 1989-го, коли з армії повернувся. Через дорогу жив брат мого діда. Він і сказав, що в нашій родині був генерал. Мені відкрилися очі.
З 24 лютого 2022 року воїн перебував у роті охорони.
З неї сформувався другий стрілецький батальйон.
- Нас, 27 чоловік, направили в Подільськ на Одещину. Там було відносно спокійно. Боялися тільки дронів з Придністров’я. 3 липня уже опинилися під Миколаєвом. Згодом Донеччина. Там втратив «Свата» - найближчого побратима. Торік 23 лютого сам зазнав поранення носа та ніг. Досі важко орієнтуюся у просторі. Тому більше року дислокуюсь в місці, розташованому далеко від фронту.
- Чи часто думаєте про генерала Гандзюка?
- Дуже. Коли йшов 24 лютого, настанова самому собі була така: бути гідним його пам’яті. Шкодую, що не був поки на його могилі. Діти відвідували.
- Який факт з біографії славетного родича вразив найбільше?
- Те, що був полковником, дід Яків сам йшов в атаку. Був високого зросту – тобто, вразливий для влучення. Але це не зупиняло генерала.
- Що вам дає надію саме у цей час?
- Діти України. Найбільше крається душа, коли думаєш, що їм доводиться переживати. А потім на зміну цьому почуттю приходить радість: так, зростають у важкі часи. Зате точно знають хто наш ворог і на що він здатен. Тому не повторюйте наших помилок.
09.03.2025
