CТАТТI
19.03.2025
Моя душа залишається у кожній із реставрованих хатин
18 жовтня йому мало виповнитися 23 роки. І він міг би відсвяткувати іменини серед «азовців», які стали йому справжньою родиною. Але минулої середи вони поїхали провести в останню земну дорогу, подолавши сотню кілометрів з пекла війни.
А вчора Дмитрика зустрічали в Крижопільській та сусідніх громадах, встеляючи дорогу квітами. І сьогодні дорога до кладовища в Соколівці – теж в осінніх квітах.
На солодко пахучий весільний коровай сідає бджілка, сумно хитаючи квіти у весільному гільці. Тільки замість весілля – траурний мітинг.
Бо 26 вересня 2024 року в районі населеного пункту Торецьк Бахмутського Району Донецької області старший солдат Продиус Дмитро Олегович, снайпер батальйону спеціального значення, отримав смертельне кульове поранення.
Голова Крижопільської громади Володимир Василишен з болем говорить про те, що громада втратила зовсім молодого патріота, мужнього українця, рідні – онука, племінника, сина, брата, друга. «І хоч ми не можемо нічого змінити у гіркому плині часу, у нашій силі завжди пам’ятати про Воїна і про всіх, хто віддав життя за свободу та незалежність України, за кожного з нас. Щирі співчуття родині, друзям, побратимам. Спи спокійно, наш герою».
Дмитрик народився у Соколівці, але пізніше жив з мамою у сусідньому селі. Мама, розповідає Олег Хитрук, носила його на руках в дитсадок Соколівки. «Згадаю ту картину – мама під суцільним дощем йде босоніж і несе на руках маленького сина у садочок». Але мами, на жаль, вже немає на цьому світі. Не випало їй пережити найстрашніше горе – втратити дитину, тепер чекає синову душу на Небі…
Більше про Дмитра розповідає староста Савинецького старостинського округу Василь Марущак. З другого по одинадцятий клас хлопчик навчався у Савинецькій школі, був спокійним, добрим, товариським, неконфліктним учнем, займався спортом, любив волейбол. Після закінчення школи навчався у Крижопільському будівельному ліцеї, потім пішов на строкову службу. І, перебуваючи у війську, підписав контракт. Служив в підрозділі «Азов» Національної гвардії у найгарячіших точках війни. І самовіддано боронив рідну землю. Нехай світлою буде пам’ять про нього, а бог подарує Царство Небесне його душі. Співчуття рідним і близьким Воїна».
Побратими Дмитра з «Азов» говорять на мітингу про те, що коротке життя Героя показало його справжнє благородство, чесність. А ще – готовність осягти військову науку, аби краще бити московського ворога.
- Розповідаючи про якихось міфічних героїв – то казки. Ви повинні знати, що поряд з вами жив справжній Герой. У нього не було надприродних можливостей. Але у нього було прагнення допомагати всім вам – жити, творити, виховувати дітей, не допустити ворожу наволоч сюди, на свою батьківщину. Це була ціль його життя – захищати українців і Україну. Багато хто повторю сьогодні, що війна – це політика, і не хоче виконувати свої обов’язки по захисту Батьківщини. А от ця молода людина – змогла і захотіла. І це його відрізняє від інших осіб – здається чоловічої статі. Всі мають пам’ятати, кому завдячують спокійним життям на Вінниччині, хто так нищив ворога, що ворога тут немає, що тут не знають, що таке окупація, катівні, тортури, обстріли. Бо для декого патріотизм – це просто слова. А для Дмитра і таких, як він, - це кров, піт і самопожертва.
Поклавши стиснутий міцно кулак на серце, побратими промовляють клятву-молитву «Азова». «Україно, свята мати героїв, зійди до серця мого, прилинь бурею вітрів кавказьких, шумом карпатських ручаїв, боїв славного завойовника батька Хмеля, тріумфом і гуком гармат революцій, радісним гомоном Софійських дзвонів.
Нехай душа моя в тобі відродиться, славою твоєю опроміниться, бо ти, пресвята, все життя моє, бо ти все щастя моє.
Задзвенить мені брязкотом кайданів, скрипом шибениць у похмурі ранки, принеси мені зойки катованих у льодах, у тюрмах на засланнях.
Щоб віра моя була гранітом, щоб росла завзяття міць, щоб сміло йшов я в бій, так, як йшли герої за тебе, Свята, за твою славу, за твої святі ідеї.
Щоб помстити ганьбу неволі, потоптану честь, глум квітів твоїх, невинну кров помордованих дітей твоїх, величну смерть героїв української нації і тисяч інших незнаних нами, щоб їх кості порозкидані або таємно поховані.
Спали вогнем життєтворчим всю кволість у серці моєму, страху нехай не знаю я, й не знаю що таке вагання.
Звертань: 15
