Два дні поспіль у Крижопільській громаді були похорони.
І знову у Красносільці лунає «Пливе кача»…
Село знову проводжало в останню путь свого Захисника – Трача Володимира Володимировича.
На площі перед будинком культури відбувався траурний мітинг на честь полеглого воїна.
Староста Красносільського старостинського округу Валентина Чепелюк з гіркотою зазначає, що це вже шостий Захисник України, чий спочиває у рідній землі під синьо-жовтим прапором.
Володимир Володимирович народився 14 січня 1968 року в м. Кіровськ на Донеччині. Коли йому виповнилося 4 роки, родина переїхала на Вінниччину. Батько був лісником, отож сім’я проживала в різних населених пунктах тодішнього Крижопільського і сусіднього Піщанського районів.
Після закінчення 8 класів Крижопільської СШ №1 поїхав навчатися на токаря у Вінницьке профтехучилище. У 1986-1988 роках служив строкову службу в армії. Після повернення працював токарем у БМУ-7, здобув ще один фах – газозварювальника, після чого працював на будівництві м’ясокомбінату. Трудився у місцевому колгоспі, згодом – на інших сільгоспроботах. Має доньку, двох онуків.
Мобілізований третім відділом (Піщанським) Тульчинського РТЦК та СП 6 липня 2024 року. Служив гранатометником2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону.
26 вересня 2024 року внаслідок вогневого ураження ворожими артилерійськими та мінометними системами в районі населеного пункту Руське Порічне Курської області російської федерації Володимир Трач загинув. Родина вирішила поховати батька і дідуся у Красносільці.
Слова співчуття рідним і близьким на мітингу висловлює Крижопільський селищний голова Володимир Василишен:
- Дуже боляче усвідомлювати, що гинуть патріоти нашої держави. Вічний спокій душі та слава воїну, який віддав життя за незалежність України. Ми завжди пам’ятатимемо подвиг Володимира Володимировича та всіх українських військових, які загинули, захищаючи від ворога нашу державу та всіх нас.
Начальник другого відділу Тульчинського РТЦК та СП Володимир Мороз у своєму виступі зазначає, що з родини Володимира Володимировича захищають нашу державу сьогодні інші – чоловіки й навіть жінки. А сам він, будучи вірним військовому обов’язку і виконуючи наказ, воював на території ворога, щоб ворог не прийшов сюди, на рідну землю.
Уже на кладовищі, після відспівування у місцевому храмі, священик Православної церкви України говорить про високий подвиг воїна і його самопожертву, закликаючи молитися за наших живих і душі полеглих захисників. Пам’ятаючи, що Україну хоче знищити московська орда, а наші воїни своєю мужністю роблять все у надважкій борні, щоб ми перемогли.
- Коли в українця забирають хліб, він може помирати з голоду, як було це під кас Голодомору. Але коли хочуть забрати свободу – він стає воїном. Сьогодні, після свого часу подарованої незалежності, Україна відстоює її у кривавій битві, стаючи справжньою об’єднаною нацією.
Доньці Володимира Володимировича вручають Державний прапор, під яким і за який воював її батько.
19.03.2025
