Костел Непорочного зачаття Діви Марії
|
Костел Непорочного зачаття Діви Марії.
Мовчить собор... Стоїть, думає свою одвічну думу. Про що вона? Все тут проходило перед ним, як перед свідком і перед суддею.
Олесь Гончар
На північний схід від Шаргорода, на лівому березі Мурафи, розташоване поселення Мурафа. Поселення на місці Старої Мурафи існувало з прадавніх часів, про це свідчать знахідки римських монет: одна 166 року - імператора Луція Вєра, співправителя Марка Аврелія, і дві - 244-249 років - імператриці Отацілли, дружини Пилипа Аравітянина. Край завжди торгував хлібом, поставляючи його, можливо, до Риму.
Перша письмова згадка про Мурафу належить до 1432 р., коли неподалік села Копистирина 30 листопада відбулась битва прибічника литовського князя Свидригайла Федька Острожського з військами польських воєвод Віцентія з Шамотул і Яна Мензика.
З цього часу, точніше - з 1434 р., стає все істотнішою лінія розділу двох сторін. На правому березі Мурафи, на Поділлі, вводиться польське правління, на лівому, в Брацлавщині, зберігається русько-литовське право, а ії земляни й бояри ще довго дотримуються старовинних звичаїв українського побуту. Просто посеред річки стояли тоді залізні прикордонні стовпи: польський -з зображенням білого орла і литовський - з зображенням Вітіса, вершника з піднятим мечем.
У пізніші часи ця земля стала складовою частиною володінь магнатів Язловецьких. З того роду Єжи, син Миколая, каштеляна кам'янецького, став воєводою руським, а потім гетьманом великим коронним. Помер у 1575 р. і залишив з Єльжбетою з роду Тарльовних нащадків. Син його, Миколай, не мав потомства, але як останній в роду чоловік у 1595 р. заснував в Язловці домініканський кляштор. Його сестра, Ядвіга, передала ці маєтності як посаг Янові Белжецькому, каштелянові краківському. А дочка їх, також Ядвіга, Яношу Тишкевичу.
Отже Ядвіга з роду Язловецьких-Белжецьких стала фундаторкою осередку домініканців в Мурафі 1627 року. Деякі джерела вказують на 1624 рік. Головні статки того конвенту походять від Ядвіги Белжецької. Вони складались з родючої землі біля двох сіл в ямпільському повіті: Голичинці Великі /370 душ в першій чверті XIX ст./ і Голичинці Малі /або Ксьондзівка/ - 185 душ. Дослідник історії ордену в українських землях Марчинський так про це сказав: «Все то належало до кляштору мурафського ордену домініканців за записом фундаторки Белжецької, ротмістерші, вчиненого в 1627 р.; грунти рівні, ліс чорний і дубовий до будівництва придатний, земля глиниста».
У 1648 р. в Мурафському кляшторі не обійшлося без жертв. В той час було жорстоко замордовано о. Домініка з Меджибожа, проповідника. Будівлю зруйнували козаки Богдана Хмельницького. Жорстокість була обопільною. 1650 року Марцин Калиновський, коронний гетьман, взяв штурмом Стару Мурафу і спричинив страшне кровопролиття - всіх мешканців вивели з містечка на галявину й перебили. Ця галявина отримала потім назву Пукавка, кров же ллялася в найближчу річку і клекотала в ній, звідси і сама річка, за легендою, стала називатись Клекотиною. Запустіле село заростало очеретом і верболозом. Але минули роки, і знову з'явилися люди, життя відродилось. У другій половині XVIII століття Мурафа розквітає. На цей час вона переходить від Тишкевичів до Потоцьких. У 1766 р. нею вже володів Іоахім Кароль Потоцький, староста трембовецький, підчаший литовський, генерал-поручик військ королівських, один з ватажків Барської конфедерації. В цьому ж році він отримав привілей на 4-х-тижневий ярмарок з травня по св. Михайла. Після поразки конфедерації емігрував, з 1778 р. осів у Мурафі і цілком присвятив себе поліпшенню життя своїх підданих і благоустрою містечка. Прислухавшись до його прохань, король Станіслав Понятовський в 1781 р. дав Мурафі два 4-х-тижневі ярмарки: навесні на св. Юра і восени на Воздвиження св. Хреста. В містечку Потоцький відкрив ремісничі цехи, побудував селітряний завод, замостив головну вулицю та обсадив її деревами, звів палац, влаштував парк зі звіринцем, намагався відновити оборонні споруди.
Але головна його заслуга перед Мурафою в спорудженні заново в 1786-1791 рр. домініканського монастиря. Велика сіра двобаштова будівля костьолу, присвяченого непорочному зачаттю Діви Марії, підноситься й сьогодні у тій же пишноті. Храм видно здалеку, він домінує над містечковою забудовою. Планово-просторова структура будинку вирішена в традиційних формах двобаштових базилік. Мурафський костьол отримав характерне для згасаючого бароко декоративне оформлення. Високі башти, які раніше були розкриті для бою дзвонів, фланкують портал з трикутним фронтоном і волютами.
Будівля поставлена на вирівняному майданчику, який піднятий над вулицею підпорною стіною. Стіні надано напівкруглий виступ, що відповідає паперті, але він з'явився вже в кінці XVIII століття, коли підпорна стіна змінила стару фортечну. Про неї нагадує масивна кутова башта п'ятикутового плану, теж перероблена з колишньої оборонної. Башти стояли колись по чотирьох краях прямокутника фортечних мурів, складених з місцевого вапняку та огороджуючих кляштор. У кращому вигляді збереглася північно-східна шестигранна цегляна башта і ділянка південних та східних стін. І сьогодні видно ланцюг невеликих бійниць, широко розкритих назовні, що тягнуться вздовж стін, збудованих ще домініканцями одночасно з костьолом у 1627 /1624/ році.
З тих же, мабуть, часів зберігся без змін братський корпус келій -двоповерховий, під високим, із заломом, характерним для барокко, чотирьохскатним дахом. Декор будинку простий і підпорядкований традиціям католицьких будівель, де головний акцент падає на фасад. Тут - невеликий ризаліт, оброблений пілястрами з коринфськими капітелями і увінчаний фронтоном складних барочних обрисів. Невисокі прямокутні вікна отримали на першому поверсі хвилеобразні сандрики, а на другому - прямі над такими ж підвіконними дошками. Збереглись і важкі вхідні двері з міцними засувами, гачками і вічком. За дверима - лунка прохолода склепінчатого коридору з дверима в келії, сходи на другий поверх. Мабуть, при відбудові костьолу був введений декоративний елемент - глуха барочного малюнку балюстрада, яка стилістично об'єднала різночасові частини ансамблю, її можна побачити над антаблементом другого ярусу фасаду костьолу у вигляді парапету на переході між пресбітерієм і корпусом келій, над еклектично вирішеними порталами біля воріт. Неподалік стояли два чавунні ліхтарі, зроблені у XIX столітті.
І тільки східний, з граненою абсидою фасад костьолу, за традицією, позбавлений декору. В центрі, на рівні другого світла - велике овальне надалтарне вікно з ефектним вітражем.
Всередині восьмистовпна базиліка оформлена пілястрами коринфського ордеру з позолоченими капітелями. Чепурні завитки і волюти обрамовують орган на хорах. В замках архівольтов середнього нефу вміщено герби визначних польських родин: Потоцьких, Грохольських. Примітні старі бронзові з кришталем люстри, вітражі, виконані в 1895 р. у Варшаві, горельєфні картини на теми євангельських «пристрастей», масивна різна кафедра. По боках головного входу на пілонах вміщено пам'ятні дошки: на честь закінчення XIX і початку XX століття /зліва/ та фундаторська Дошка на честь Іоахіма Кароля Потоцького, похованого в крипті під порогом входу до костьолу.
Садибний будинок, зведений також І. Потоцьким, в Старій Мурафі, невеликий і без усяких архітектурних затій, пишно називався палацом. Він гордовито стоїть на підвищенні, колись, в дні молодості, відкритий для огляду з боку шляху. Простенька лоджія з колон тосканськкого ордеру фіксує центр будівлі, але дещо важкуватий та немасштабний мезонін, що навис над нею.
Більш «стильно» виглядає боковий флігель з протягнутим по горизонталі виразним портиком з спарених колон, які несуть широкий фронтон з круглим вікном в тимпані. Точно такий же фасад мав манеж в Немирові - садибі Болеслава Потоцького. Будував, мабуть, один і той же зодчий.
Парк не зберігся, а в старих надвірних будівлях до недавнього часу була лікарня.
22.03.2009
