CТАТТI

17.09.2016

Автор: Тупчій, Л.
Источник: КЗ "Жмеринська ЦРБ"

І серце тужить від жалю,
Від щастя лине в даль безкраю.
Ще дужче я людей люблю,
Коли поезії складаю.
Степан Литвин

Земляк. Поет. Перекладач... Народився 10 червня 1931 року у с. Головчинці, нині Кармалюкове Жмеринського району на Вінниччині в родині колгоспника Михайла. А через два роки "навмисна голодовка підкосила півсела". Потім була війна. Все довелося пережити, натрудитися до чорноти в очах на селянській щоденній роботі. Усе, що було пізніше, вже не могло перекреслити того пережитого в далекі сорокові... "Виростав я на житньому хлібі, хоч у досталь його не було" – так напише про ці часи Степан Литвин в одному зі своїх віршів.

Після закінчення семирічки у рідному селі Степан навчався в Чернятинському плодоягідному технікумі та Бердянському технікумі виноградарства та виноробства.

В далекому 1949 році він із хатини під солом'яною стріхою подався у столицю з мрією – вступити до університету ім. Т.Г.Шевченка. Сільській хлопець, невисокого зросту, хоч кремезний і загорілий, бідно одягнений і сором'язливий – таким на той час був наш земляк. Але на вступному екзамені з української літератури вразив членів комісії тим, що написав твір у віршах. Мрія здійснилась, він став студентом. Цікаві лекції, гарні друзі, а вечорами – симфонічні оркестри в наддніпрянському парку під диригуванням знаменитого Натана Рахліна.

Стипендії вистачало лише на хліб, батьки-колгоспники грішми допомогти не могли, хіба що куснем сала, цибулею та картоплею. На святах та вечорах бачив і чув улюблених поетів і письменників Максима Рильського, Миколу Бажана, Остапа Вишню, Володимира Сосюру, син якого, теж Володимир, навчався на молодшому курсі філологічного факультету. Вірші писав між лекціями, вечорами, здавав до друку. Перші вірші опублікував 1950-го у "Вінницькій правді", згодом у багатотиражці університету.

1954 року Степан Литвин закінчив навчання на філологічному факультеті Київського державного університету ім Т.Г.Шевченка й викладав українську мову та літературу в одній з середніх шкіл Донецька. Тоді, в кінці 50-х та на початку 60-х років, у Криму за підтримки держави почало активно відроджуватись українство. Кілька років поспіль тиражем у 50 тисяч (!) примірників виходила україномовна газета «Радянський Крим», на роботу до якої було запрошено досвідчених журналістів з інших областей України. Редактором газети був Дмитро Прикордонний. Він і запропонував Степанові Литвину, посаду літературного працівника в очолюваній ним кримській газеті. Молодий філолог з радістю прийняв запрошення і хоч ще не мав досвіду газетярської роботи, зголосився.

Молодий поет Степан Литвин дуже часто виступав на сторінках газети з віршами про чарівний кримський край, присвячував свої поетичні рядки людям, які своєю сумлінною працею звеличували таврійську землю –виноградарям, садоводам, будівельникам тролейбусної траси Сімферополь – Ялта...

1958 року в Кримському державному видавництві, або як воно скорочено називалося Кримвидав, побачила світ перша збірка віршів Степана Литвина "Серце не мовчить" – перша книжка українською мовою сучасного кримського автора. У 1959 році Степана Литвина було прийнято до Спілки письменників України. Це дало новий поштовх для творчої енергії. Уже наступного, 1960 року, у Кримвидаві побачила світ і друга збірка віршів "Під небом Криму". Вірші Степана Литвина дуже мелодійні, співучі, бо ж з дитинства увібрав до серця народні мелодії рідного Поділля, а тому й не дивно, що кримські композитори Всеволод Ковальов, Ісай Ройзентур, Хосе Кабестані, Василь Митьков та інші написали на них понад три десятки пісень. А відомий український композитор Климентій Домінчен створив «Кримський вальс», котрий було відзначено на пісенному конкурсі. Вірші Степана Литвина хвилювали читача саме кримською тематикою, підкорювали щирістю, мелодійністю української мови, екскурсами в історичне минуле нашого українського народу, що тісно перепліталося з давнім Кримом, із запорозькими козаками та чумаками, котрі знали сюди дорогу...

З 1962 року Степан Михайлович разом з родиною проживає у Києві. За цей час працював у видавництвах "Дніпро", "Радянський письменник", завідував відділом поезії в "Літературній Україні". Й більше пятидесяти років перебуває "в царстві духа" поетичного і цим живе. І видає поетичні збірки: "Рушник і шабля", "Твій голос", Бентежність" На зоряних вітрах", "Поезії", "Вічність любові", "Калина в снігу" та інші.

Зростаючи як поет, дедалі більше він звертався до тем сучасного суспільного життя, проблем історії, культури, мистецтва. Йдеться у його віршах про наше героїчне минуле та про сьогодення. Тут і козаччина зі своїми ватажками, божий месник Устим Кармалюк, Базар і Крути, "розкуркулювання", голодомори...

Здавна відданий поет темі збереження зеленого світу. Є в Степана Литвина багато творів інтимної лірики. І ми віримо його слову, бо "проминає усе, а любов залишається".

Своє поважне повноліття поет Степан Литвин зустрів не лише глибоко патріотичними віршами, а й не менш патріотичними чудовими піснями, як-от: "Запорозький козак двічі не вмирає" (музику написав відомий композитор Юрій Рожков, а виконує славнозвісний квартет "Гетьман"), піснею "Білі лілеї" (музика Олександра Злотника), яку свого часу виконував наш незабутній Назарій Яремчук та багатьма іншими – широко знаними й шанованими в народі. До інтимної лірики переважно належать його пісенні тексти, музику до яких писали К.Домінчен, О.Злотник, К.М'ясков, О.Зуєв, Г.Татарченко та інші. Їх виконують знані українські співаки.

Степан Литвин – відомий перекладач. Переклав низ¬ку віршованих творів із болгарської, білоруської, чеської, німецької, кримськотатарської й інших мов. Окремі вірші Литвина вміщено у шкільні підручники і хрестоматії, перекладено багатьма мовами світу.

За довгі роки праці у видавництвах Степан Михайлович підготував до друку кількасот книжок, сприяв виходу збірок поезій В.Свідзинського, М.Семенка, співпрацював з П.Тичиною, М.Рильським, В.Сосюрою, М.Бажаном, Максимом Танком, Мустаєм Карімом, Расулом Гамзатовим та багатьма іншими відомими поетами.

Така справді невтомна і натхненна праця нашого земляка була відзначена літературною премією ім. Володимира Сосюри.

Живе в поеті Кармалюкового краю, як назвав його відомий земляк, фольклорист і краєзнавець Володимир Вовкодав, добра селянська душа, сповнена любові до ниви і неба над нею. В подумках чи наяву прийде Степан Литвин до отчого краю, де нема уже батьківської хати під солом'яною стріхою, нема і батьків, та залишились пройдені ними шляхи, дороги і пам'ять... Сивочолий поет припаде до однієї з трьох криниць, нап'ється студеної води, згадає дні дитинства і юність ранню...

Невдовзі Степан Михайлович буде святкувати своє 85-річчя. Тож ми, його земляки, щиро вітаємо його з ювілеєм! Зичимо міцного здоров'я, миру, нових творчих злетів!