НОВИНИ
29.07.2020
Чорні коридори та заблоковані ходи: фоторепортаж із закинутого бункеру часів Холодної війни у Вінниці
Редакція Вінниця.info підготувала фоторепортаж із закинутого бункеру.
Командний пункт в часи свого функціонування мав доволі обширну територію, кілька входів та виходів. Місцями земля провалилася, оголивши окремі вже заблоковані коридори та утворивши низку рівчаків.
Видно, що територія комплексу відома місцевим, оскільки і тут навколо є купи сміття, в основному – пляшки. Хтось залишив неподалік підземного комплексу протигаз. Точніше, його частину. І судячи зі стану матеріалу, лежить він тут не дуже давно.
Неподалік комплексу – зачинена на замок будівля. Втім, схоже, нею або навколишньою територією хтось користується. Біля входу облаштували імпровізовану «халабуду», на мотузках між деревами висять старезні рушники, а скатертина на столі має цілком пристойний вигляд. До того ж, невідомий господар облаштував собі невеличке господарство, обгородивши окремі ділянки мотузками. Самого господаря на місці не було.
Один з входів до підземного комплексу завалено, його колись навіть обгородили стрічкою. Інший – просто заповнений сміттям, по якому незручно та і не захочеться спускатись в непривітне підземелля. Найбільш оптимальним можна назвати третій шлях. Спуск тут більш-менш придатний для використання.
Підземний комплекс відразу зустрічає сирістю та прохолодою, що дуже відчувається після денної спеки назовні. В щілинах стін копошаться невідомі гризуни, і неочікувана поява людини спричинила в них неабиякий ажіотаж – такий стояв писк.
Тим не менше, ще раніше місцеві художники та любителі нетипового відпочинку дісталися і цих місць. Весь комплекс так чи інакше розмальований графіті та крейдою, а в одному з чорних коридорів хтось залишив привітання з днем народження і… гірлянди.
Коридори комплексу між собою дуже схожі, і в якийсь момент може здатися, що блукаєш по колу в цьому одноманітному мереживі ходів, кімнат та залів. Ще видно залишки певних комунікацій – зі стін стирчать шматки труб, зі стелі – дроти.
Після низки залів відвідувача очікує не дуже приємний спуск донизу. Стеля коридору низька, а прохід – вузький. Для надто вразливих людей – це не краще місце. Чорні стіни та стеля, які з кожним коридором звужуються, складають вкрай гнітюче враження. І це враження посилюється абсолютною тишею, яку розрізають лише власні кроки… Зрештою, цей прохід приводить до найглибшої точки комплексу, де повітря густе та сповнене непевного серпанку. Тут, на жаль, мало що вдалося зафіксувати на камеру – темрява та повітря настільки густі, що окремого ліхтарика включно зі спалахом на фотоапараті не вистачає, аби об’єктив можливо було сфокусувати бодай на чомусь.
Відразу після цього місця починається підйом в другу частину комплексу. Тут від основних залів відходять безліч віконець та кімнат-коробок, а колір стін та колон нагадує типові радянські їдальні. Ймовірно, якийсь із залів і слугував їдальнею або кухнею, а поруч знаходилися кімнати-укриття для особового складу командного пункту. До речі, про те, що це саме командний пункт 43-ї ракетної армії СРСР, дивізії якої були розташовані на території не лише України, але й Росії та Білорусі, дізнатися вдалося лише згодом.
Щодо функціонування невідомого об’єкту журналіст Вінниця.info звернувся до дослідника історії Вінниці Бориса Коляди.
«Там був командний пункт вінницької ракетної армії ракетних військ стратегічного призначення. Це, власне, місце, звідки здійснювалось бойове управління ракетними запусками, виживанням після завдання противнику ядерного удару, нам, тобто, повторними запусками ракет після нанесення нам удару. Всією армією керували б звідти. Всією Вінницькою ракетною армією, підрозділи якої в різні часи знаходилися на території України, Росії та Білорусі.
Використовувався об’єкт приблизно з середини 1960-х до середини 1970-х років, в роки Холодної війни. Ракетні війська стратегічного призначення і з’явилися в 1959-у році. Вінницька ракетна армія була сформована в 1960-у. Приблизно в цей час почалося будівництво. Точної дати нема, але це перша половина 1960-х років. Десь до 1965-го року цей командний пункт вже діяв. І приблизно в 1972-1975 роках його було перенесено в Калинівський район. Там зараз частина Міністерства оборони України, не будемо називати конкретно. Він там був зроблений більш грамотно, кращий в інженерному плані.
Командний пункт не був розрахований на укриття особового складу. Він був розрахований на укриття тих, хто повинен там працювати. Тобто, безпосередньо, керівництва армії, а також зв’язковиків. Особовий склад, який займався захистом пункту, ховався в окремих укриттях. Там, ймовірно, більше десятка кімнат-укриттів для особового складу. У випадку ядерного удару там було, де сховатися. Функцій оборони громадян об’єкт не виконував та і виконувати не міг, і не для цього він був створений. В лісі, окрім ракетників, і захищати нікого. Та місцина в зазначені роки була за межами Вінниці.
З тих пір, як командний пункт перенесли, є непідтверджена інформація, що це місце продовжували використовувати в якості запасного командного пункту. Пізніше об’єкт «законсервували», а сама територія використовувалась як база відпочинку. Там непоганий ліс, непогане озеро неподалік. Повністю закинутий він був пізніше. Точної інформації, коли це місце покинули і звідти все вивезли, нема», – розповів дослідник.
Знайти це місце не складно, якщо знати, де шукати. Журналіст Вінниця.info скористався найкоротшим відомим шляхом. Прохід за останні роки добряче заріс кущами, але досі залишається доступним для зацікавлених відвідувачів. До бункеру можна дістатися наступним чином: доїхати до зупинки вулиця Енергетична по вулиці Сергія Зулінського (тролейбуси: №1, №3, №6а, маршрутка №20а, автобус № 30). Орієнтиром слугує банер автозаправки з одного боку дороги та незначна «кишеня» на узбіччі. Власне, ця «кишеня» нам і потрібна. Далі шлях простий – треба йти вздовж стежини. Першим орієнтиром, що людина йде в правильному напрямку, може слугувати своєрідний постамент, розмальований та порослий мохом.
Варто зважати на небезпеку кліщів, оскільки з кожним роком хащі густішають. І мати засіб від комарів, бо їх тут багато навіть вдень. І вони дуже голодні.
Орієнтовне місцерозташування бункеру на мапі
Довідка
Загалом, 43-я ракетна армія СРСР була створена в 1960-у році. До її складу увійшли: 19-та ракетна дивізія (Хмельницький), 33-тя (Мозир, Гомельська обл., Білорусь), 35-та (Орджонікідзе, перебазована у м. Барнаул, Росія), 37-ма (Волинська обл.), 43-тя (Сумська обл.), 44-та (м. Коломия), 46-та (Первомайськ), 50-та (Білокоровичі, Житомирська обл.).
Штаб армії розмістився у місті Вінниця, війська армії дислокувалися на території трьох колишніх союзних республік СРСР (України, Росії, Білорусі), 20-ти областей.
Армія мала на озброєнні 176 ракетних комплексів, що загалом несли 1272 ядерних бойових зарядів.
Звертань: 3790
