НОВИНИ
СТАТТI
ФОТОГРАФII
ВІДЕОМАТЕРІАЛИ
WEB'ЛIОГРАФIЯ
ТЕМАТИЧНІ РОЗДІЛИ
РАЙОНИ ОБЛАСТІ
ДОВІДКА
>Реєстрація » 
Им`:
Пароль:
Якими розділами порталу Ви користуєтесь?
Тематичний розділ
Каталог сайтів
Новини
Фотогалерея
Тільки головною сторінкою
Відеоматеріалами




Loading...
КОНВЕРТЕР ВАЛЮТ
bigmir)net TOP 100 PR-CY.ru
CТАТТI
15.11.2011
Автор: Бершадська районна бібліотека
Історія села Війтівка
Війтівко, Війтівко,

Досвітняя зірко.

Одягла ти на місто

Вишивочок намиста.

Війтівко, Війтівко,

Подільська вкраївко,

Джерело голосів і тепло кольорів

Квітуй же, Війтівко,

Як маку голівка,

Килимами світ радуй

І нас згадуй.

І. Козак.

Село Війтівка походить від польської назви війт – староста, який вперше поселився на території села. Дата заснування села припадає на 1625 рік. 1946 року назву села була змінена на Чапаєвка і 40 років село носило таку назву, а у 1996 році селу повернуто його історичну назву Війтівка.

Протеєрей Іван Корсовецький підтверджує, що село Війтівка виникло в ХVII столітті. До 1791 року в селі сповідували католицьку релігію, нав’язану їм польським урядом. З приходом російських військ в село, уніатського священика було вигнано і жителі села прийняли православ’я. Через село протікає невеличка річечка, Войтовочка, або як її називають зараз Муравка, що є притокою річки Дохно, яка впадає в Південний Буг.

У селі збереглась чудова мурована церква Різдва Святої Богородиці, яка була побудована в другій половині ХІХ століття. Цей храм пережив Другу світову війну. В храмі також збереглись старовинні ікони, які були написані в ХІХ столітті нашими односельчанами Гнатом Петришиним.

До села належать два хутори: «Цимбали» і «Жорняки». Землі і ліси по обидві сторони нинішньої річки Муравки були власністю князя Юрія Збаразького. Вперше свої хатинки почали будувати кріпаки на лівому березі річки Муравки, бо ця місцевість, де тепер гребля, була болотистою, а перейти через неї можна було лише по настилу дуба і лози.

У давнину через Війтівку пролягав шлях з Бердичева до Балти. По цьому шляху не раз проходили великі валки чумаків з хлібом, рибою і сіллю.

Основним заняттям селян було землеробство, відгодівля та торгівля свининою і приготування смачних окороків і ковбас, які вивозились до Одеси та Варшави. До речі, ці традиції збереглись і донині.

У п’яти верстах від села Війтівки в м. Бершаді знаходилась фортеця, де жили козаки, які повинні були берегти українські землі від пограбування ордами кримських татар і турків, брали участь в походах на низи Подніпров’я і не раз очолювали повстання проти шляхетської сваволі.

Населення Бершаді, підтримане жителями навколишніх сіл, виступало на боротьбу проти своїх експлуататорів.

В період визвольної боротьби українського народу проти шляхетської Польщі (1648-1654 рр.) козаки і селяни тодішньої Брацлавщини, в яку входила і Бершадь з навколишніми селами, приймали активну участь в боротьбі за рідний край і волю. За церковними літописними відомостями в селі на 1835 рік проживало 1065 чоловік і 984 жінки.

З кожним роком посилювалася експлуатація. Як звичайними речами, торгували селянами пани. Так, наприклад, в селі Кошаринцях пан Сабанський виміняв за собак декілька родин кріпаків. Землі і населення від пана Збаразького купив граф Потоцький, а останнім володарем цих земель був Юревич Станіслав, за якого у селі було 343 двори, у яких проживало 2128 жителів – більшість з них українці, але було і 26 євреїв.

З плану села за 1858 рік видно (оригінал з плану зберігається в краєзнавчому музеї м. Вінниці), що село займало площу 309 десятин 2048 сажнів. Все населення було неписьменним. В 1875 році було відкрито школу у будинку волосного управління.

З 1875 по 1892 рік в школі навчалося 40 учнів різного віку. Це були діти багатіїв. Вчив їх один учитель. В 1892 році відкрили церковно-приходську школу і спеціальну школу для дівчат. Їх вчили читати та співати релігійних пісень. Вчила дівчат малограмотна односельчанка Колісник Євдокія і дочка дяка.

Медичних працівників у селі не було.

Відомо що у 1872 році село зачепила епідемія холери, від якої померло 60 чоловік.

Тяжке минуле нашої країни повністю стосувалося і Війтівки, яка входила тоді до Ольгопільського повіту, Кам’янець-Подільської губернії. Хто тільки не сидів на шиї трудового народу. Бували тут литовські феодали, польські шляхтичі, українські поміщики та іноземні капіталісти. Селяни жили бідно, майже всі хати були під соломою.

З 1888 року чотири роки підряд була засуха, неврожай. Селяни голодували. Ніякої допомоги не отримували. Серед селян села появилися невдоволення існуючим ладом.

В 1894 році з одержанням звістки про смерть імператора Олександра ІІІ дві години в церкві дзвонили в дзвін, але народу зібралось всього чотирнадцять чоловік, в тому числі шість наймитів священника. Під час відправлення панахиди плакав піп та дяк (із церковного літопису за 1894 рік, священник Громачевський).

В 1904 році Росія почала війну з Японією. 45 чоловік з Війтівки було забрано на війну. Особливо революційний вплив на народні маси села мали події 1905-1907 рр. Вчителі села проводили бесіди з селянами, розповідали про події 1905 р. та несправедливі дії царського самодержавства. Ось що розповідав колишній учасник страйку у селі Війтівка 1906 р. серпні місяці, Максими шин Григорій, 1882 року народження: «Землі села Війтівки належали поміщику Діоніну Грушецькому, який проживав в селі Киріївка. Управляв господарством села Війтівки економ Корицький, який жорстоко поводився з населенням. Плату за роботу давав поміщик мізерну. В 1906 році в серпні місяці населення села відмовилося звозити із поля урожай і молотити, вимагаючи підвищити їм плату за роботу. За день роботи платили 40-60 копійок, а селяни вимагали 1 крб.»

Пан Грушецький вирішив викликати з міста Бершаді драгуни у складі 65 чоловік, але і приїзд драгунів не заставив селян працювати. Тільки з підвищення плати до 1 крб. за день селяни взялися за роботу.

В цьому ж році селянам села Війтівки було спалено 2 скирти не молоченого хліба; одну за селом, а другу – на фільварку (теперішній радгосп), а вже зараз САТ «Бершадське».

За церковними відомостями, у 1935 році у Війтівці проживало 1065 чоловіків і 984 жінки. У час володіння селом поміщика Станіслава Юркевича тут було 343 двори, у яких проживало 2128 жителів - більшість з них українці, але було і 26 євреїв.

З 1875 року по 1892 рік у школі навчалося до 40 учнів різного віку, це переважно були діти багатих і заможних селян. А в 1892 році відкрито церковно-парафіяльну школу і спеціальну школу для дівчат.

Відомо, що у 1872 році село зачепила епідемія холери, від якої померло 60 чоловік.

У 1904 році під час війни з Японією 45 чоловік з Війтівки було забрано на війну. А події революції 1905-1907 років не залишили байдужими жителів села. Ось що згадував учасник тих подій Григорій Максимишин:


у серпні 1906 року люди відмовилися звозити з поля урожай і молотити, вимагаючи підвищити їм плату за роботу. Тоді поміщик викликав з Бершаді драгунів, але навіть їх приїзд не примусив працювати, поки не була виконана їхня вимога.

Коли у 1917 році у село надійшла звістка про революційні події, селяни розпочали боротьбу за конфіскацію поміщицьких земель і майна. В селі було створено комітет незаможних селян. Першим його головою став Андрій Коваль.

З 1918 по 1924 ріку селі діяв революційний комітет. У 1924 році було вперше організовано колективне господарство «Радянський господар», перейменоване згодом у колгосп імені Будьонного. У 1929 році в село прибув перший трактор.

Вперше по селі в 1906 р. восени був пронесений червоний прапор Плаксієм Авксентієм Даниловичем. За ним збирався натовп селян, які криком і вигуками вимагали зменшення налогів, надання селянам землі, висловлюючи протест проти утисків панів. В село вдруге були визвані з Бершаді драгуни (так звали каральний загін) і заставили селян розійтися. Прапор був відібраний, але поскільки на червоному прапорі було зображення Григорія Победоносця, то цей прапор не знищили, а передали в церкву, і зберігався він там до 1917 року.

В 1914 році почалася перша світова війна. З села Війтівки 213 чоловік пішли на фронт. Війна була тягарем для народних мас.

В листопаді 1917 року в село Війтівку дійшла чутка про перемогу соціалістичної революції в Петрограді і Москві. Сільська біднота радісно зустріла цю звістку. Селяни, одержавши звістку про перемогу революції почали боротьбу за конфіскацію поміщицьких земель і майна. Найбільше селянство вело боротьбу з куркульством. Боротьба за хліб в цей час була боротьбою за соціалізм. Комітет бідноти наділив селянам землю.

Мирну працю селян було перервано наступом німців на Україну. Разом з німецькими військами на Україну повернувся і поміщик Грушевський.

Знущання над селянами викликали велику ненависть до Грушевського. Пануванню Грушевського скоро прийшов кінець. Грушевського і його економа Коряцького селяни вигнали, а також допомогли жителям села Сумівки вигнати пана Сабанського.

Всі ці події відбулися до приходу Червоної Армії. Червона Армія остаточно звільнила територію Бернадського району від німецьких окупантів.

В 1920 році село тимчасово зайняли білополяки, їх агентом у селі був Кульчицький, але Кульчицького скоро вбили.


В 1924 році в селі вперше було організовано колективне господарство. В 1929 році в село прибув перший трактор. Першим трактористом був Коваль Панас Макарович.

До початку Великої Вітчизняної війни в селі було чотири колгоспи.

22 червня 1941 року гітлерівська армія без оголошення війни напала на Радянську державу. На початку серпня 1941 року село було тимчасово окуповано німецько-румунськими військами.

Почалися чорні дні окупації. За невиконання наказів «нової влади» жителів села визивали на пост і румунські жандарми били їх. Навчання в школі не проводилось. Життя села майже завмерло. Тваринницькі ферми, громадські приміщення окупанти перетворили в стайні для коней. 14 березня 1944 року Радянська Армія визволила село. За визволення села від фашистсько-німецьких окупантів загинуло 29 воїнів, які похоронені в братській могилі. У Великій Вітчизняній війні брали участь 1119 жителів села.

500 жителів села Війтівки не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної війни. Безмежна наша скорбота. Вічний біль у наших серцях. Пам’ять про героїв не згасла.

І в знак глибокої вдячності Війтів чани спорудили меморіальний комплекс Слави у центрі села. За післявоєнний період на краще змінилося обличчя села, з’явилися чимало новобудівель, виробничих приміщень.

Це стало можливим завдяки успішній діяльності місцевого колгоспку імені Леніна. Особливо успішним була діяльність цього господарства за час роботи голів Івана Печериці та Олексія Гонча рука. Вони дуже багато зробили для соціально-економічного розвитку села.

У 1931 році на базі початкової школи в селі відкрито семирічну школу, а в 1939 році - середню. До початку Великої Вітчизняної війни у селі було чотири колгоспи.

У Великій Вітчизняній війні брали участь 1119 жителів села.

Після війни історичну назву села Війтівки було змінено на Чапаєвку, хоч Василь Іванович Чапаєв ніколи не був у наших краях і нічим тут, звісно, не відзначився. За післявоєнний період на краще змінилося обличчя села, з'явилося чимало новобудов, виробничих приміщень.

Це стало можливим завдяки успішній діяльності місцевого колгоспу імені Леніна. Особливо успішним була діяльність цього господарства за час роботи голів Івана Печериці та Олексія Гончарука. Вони дуже багато зробили для соціально-економічного розвитку села. Нині провідними підприємствами є птахокомбінат «Бершадський», який очолює депутат обласної ради Іван Андрушко, і CAT «Бершадське», керівник якого - депутат районної ради Анатолій Пшик. На території села діють також СФГ «Новосулківське» (керівник Мирослав Зублевич), ТОВ «Жорняки» (Микола Рибак), ПСП «Війтівське» (Леонід Рибак).

Зареєстровано також СФГ «Вікторія» (Зоя Гончарук), СФГ «Тамара» (Іван Мотрук), СФГ «Колос» (Василь Дунаєвський), МПП «ЗІС» (Іван Зублевич). Є також 59 одноосібників.

Станом на січень 2006 року в селі проживає 4275 осіб, з них працездатних - 2164, пенсіонерів - 1452. Учасників Великої вітчизняної війни - 420, інвалідів війни - 35, учасників бойових дій - 6, вдів - 6. Молоді віком до 28 років - 1748.

Територія сільради - 7557 га. У тому числі ріллі - 5861,6 га, земель запасу - 57,96, під присадибними ділянками -513,7 га, лісу - 695 га, ставків - 91,16 га.

Дворів у нашій територіальній громаді - 2030, вулиць - 22, провулків — 9. 160 дітей відвідують дитсадки, їх у селі три. Організовано підвезення дітей.

З 1970 року функціонує сільський будинок культури, який очолює заслужений працівник культури Валентина Багач. Сільську бібліотеку, у якій понад 15 тисяч книг, очолює Олена Василівна Грабова.

Війтівка - одне з найбільших і, без сумнівів, найкращих сіл району. Кожен, хто вперше потрапляє до нас, вражається його неповторним обличчям, добротними будівлями. Село будується і зараз. Маємо понад триста забудовників, зростають новобудови на вулицях Сонячній, Вишневій, у мікрорайоні Молодіжному. Війтівка поступово перетворюється у невелике, але привабливе містечко. З'являється, звісно, і багато проблем, зокрема, екологічних, але депутатський корпус виконком постійно тримають у полі зору ці проблеми, намагаються їх розв'язувати в міру сил і можливостей.

 Звертань: 1529






ВIДПРАВИТИ SMS:
Оператор:
Абонент:
Повiдомлення:

За пiдтримкою smsline.biz

 ВОУНБ © 2009   Internet Studio Aura