Козятинська ЦРБ
|
Михайло Юхимович Шнейдерман
Герой Радянського Союзу
20.02.1909-24.06.1981
Шнейдерман Михайло Юхимович народився в м. Козятині 20 лютого 1909 р. Будиночок, де зростав земляк, не зберігся. На його місці вже досить давно височить 5-ти поверхова споруда, а про розміщення в свій час батьківської хатини Героя, свідчить меморіальна дошка, встановлена у 1995 р. В нашому місті промайнуло дитинство, юні роки і молодість Михайла. Більш докладну інформацію про цей період життя майбутнього Героя війни не знайдено. Це невичерпне поле діяльності для педагогів, істориків, краєзнавців.
До війни закінчив індустріальний інститут, працював в Державному проектному інституті. Початок війни застав Михайла в діючій армії, в частинах Південно-Західного фронту, котрі захищали столицю України – Київ. Нелегкі це були часи для наших воїнів, довелося залишити позаду рідні домівки, величавий Дніпро, красень Київ – ворогові. Після оборонних боїв від танкового батальйону залишилося лише 6 танкістів, чимало бійців згоріли заживо, не встигнувши залишити легко спалахуючі, не досконалі машини, і не єдиного танка. Михайло Шнейдерман мріяв в ці дні відступу, сісти на більш сучасні танки «КВ», «Т-34» - помститися ворогові. На збірних пунктах, куди прибули бійці з розбитих ворогом частин, їх перегрупували, укомплектовуючи зброєю і технікою, і знову відправили в бій. Сержанта Шнейдермана направили в частину, яка була озброєна новітніми танками «КВ». Йому довелось пройти крізь пекло Сталінградської битви і отримати неймовірне задоволення від поразки ворога, після якої розпочалися визвольні бої на окупованій території та безкінечні подвиги нашого земляка. В березні 1943 р. механіка-водія викликали в штаб батальйону і наказали дістатися на своєму «Т-34» до штабу полку, де його було призначено командиром учбового танкового взводу. Його чекали в тилу необстріляні бійці, а наказ в армії обговоренню не підлягає.
Червона армія вже визволила Донбас, вийшла на береги Дніпра, йшли визвольні бої і на рідній Козятинській землі. Молодшого лейтенанта Шнейдермана гнітило те, що він досвідчений танкіст не на передовій. Один за одним лягали на стіл командування рапорти з проханням направити його в діючу армію. Та керівництву було видніше, не один з них не був задовільнений.
Наш земляк за вдачею був завжди спокійним, виваженим. Перш ніж прийняти якесь рішення, досить довго розмірковував, та коли вже приймав його остаточно, йшов до цілі рішуче і стрімко. Якось до учбової частини прибув підполковник для формування танкового полку для фронту. Він і запропонував відчайдушному офіцерові відправитись в діючу армію.
Січень 1945 р. фашисти відчайдушно чіплялись за кожний населений пункт, повільно відступали під ударами наших військ до Берліна. Бої тривали жорстокі і кровопролитні. Старший лейтенант Шнейдерман, командир танку, одним із перших увірвався в населений пункт. За ним уся рота. В цьому бою було знищено ворожий бронетранспортер, 4 кулемети, 123 фашисти. В одному з боїв за населені пункти Пробстфельде і Бальзем наш земляк знищив 2 ворожі пушки і знову перший ввійшов в с. Бухенау, знищвши на своєму шляху 2 мінометні батареї, 4 кулемети і близько 30 гітлерівців. В боях за оволодіння плацдармом на західному березі річки Одер 31 січня 1945 р. старший лейтенант
Шнейдерман отримав наказ – підтримати своїм танком наступ кавалеристів. Фашисти розпочали шалену контратаку, маючи чисельну перевагу. Незважаючи на це, екіпаж танку вв’язався в бій, знищивши 2 танки і стільки ж бронетранспортерів. Фашистам довелось відступити. Але надзвичайно жарким для танкістів був день 4 лютого. Фашисти, вибиваючись з останніх сил, спрямували на наші наступаючі частини велику кількість військової техніки. Ворожий снаряд влучив в танк старшого лейтенанта. Машина вийшла з ладу, Екіпаж загинув, а сам командир був важко поранений. Йому запропоновано покинути поле бою та наш земляк залишився в строю, щоб помститися за смерть бойових друзів. На очах у Михайла було вбито бойового друга Ковальчука, командира танка. Михайло пересів на місце друга, і знаходячись відрізаним від своїх побратимів, продовжував вести бойові дії. Внаслідок чого, екіпажем було знищено 2 німецьких танки, 3 бронетранспортери, 5 гармат і біля роти ворожої піхоти.
Довго довелось пораненому командиру танка пробиратись до своїх. В частині його вважали зниклим безвісти, а він тим часом громив ворога і вийшов вцілілим з оточення, наздогнавши в одну з ночей своїх побратимів.
За успішні бойові дії і мужність, виявлені під час виконання бойових завдань командування на фронті, боротьби з німецько-фашистськими загарбниками, Указом Президії Верховної Ради від 27 червня 1945 р. командира танка «Т-34» 87 окремого танкового Житомирського Червонопрапорного полку 7-ої Гвардійської кавалерійської Житомирської Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії, старшому лейтенанту Шнейдерману Михайлу Юхимовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Крім почесного звання наш земляк нагороджений орденом Леніна і багатьма медалями.
В 1946 р. Михайло Юхимович звільнився в запас і повернувся в рідне місто, де його чекала трагічна новина – дружину і дитину і майже всю рідню розстріляно в 1942 р. Поки Михайло воював були страчені батько Хайм-Давід, була вбита мародерами мати Героя Хава.
На фронтах Великої Вітчизняної воювали всі 6 братів із родини Шнейдерманів, вони уродженці Козятина. Не повернулися з війни старший Ксил, загинувши у 1941 році разом із 20-річним сином Йосипом, знищено його дружину Риву з 8-ми літньою донькою Генічкою. В 1942 р. помер від ран у шпиталі м. Комишина на Волзі брат Ізраїль – йому було всього 32 р., загинув на фронті і 30-літній Зята, а його наречену Маню разом з батьком теж знищили фашисти. 11 жертв забрала війна лише з однієї родини.
Морально травмований і пригнічений він виїхав до м. Бердичева, де влаштувався працювати на завод «Прогрес». В 50-х роках переїхав до Києва, успішно закінчив Київський інститут легкої промисловості. Одружився вдруге, трудився старшим інженером, пізніше керівником групи Київського державного проектного інституту легкої промисловості. Разом з дружиною Олександрою Аронівною виростив і виховав сина Олексія. Помер наш відчайдушний земляк 24 червня 1981 р. і похований на військовому цвинтарі Берківці в м. Києві.
30.01.2014
