НОВИНИ
СТАТТI
ФОТОГРАФII
ВІДЕОМАТЕРІАЛИ
WEB'ЛIОГРАФIЯ
ТЕМАТИЧНІ РОЗДІЛИ
РАЙОНИ ОБЛАСТІ
ДОВІДКА
>Реєстрація » 
Им`:
Пароль:
Якими розділами порталу Ви користуєтесь?
Тематичний розділ
Каталог сайтів
Новини
Фотогалерея
Тільки головною сторінкою
Відеоматеріалами




Loading...
КОНВЕРТЕР ВАЛЮТ
bigmir)net TOP 100 PR-CY.ru
CТАТТI
31.05.2011
Автор: Центральна районна бібліотека для дорослих Томашпільського району
Історія села Марківки
Вперше в письмових джерелах село згадується у ХVІ ст. Назву воно отримало за іменем першого поселення козака Марка. Довгий час Марківкою володіли польські магнати Четвертинські. За Януша Четвертинського в 1760 р. польським королем Августом ІІІ Марківці було надано магдебурзьке право і поселення було названо Янушградом. Але це право мало обмежений характер, бо селяни залишались кріпаками. Воєводи, старости вимагали в місцевого населення сплачувати різні побори і виконувати натуральні повинності.

Щоб мати додаткові прибутки з ремеслі і торгівлі та захищати себе від народних повстань, Януш Четвертинський у центрі села побудував обширну ратушу з бійницями і крамницями, подібну до замка фортеці. Замок побудований був з каменя, оштукатурений, форму мав чотирикутника. Площа його була 60000 м2. Зі східної та західної сторін були кам’яні арки висотою 20 м. У них в нижніх частинах знаходилися залізні брами висотою 4 м., а у верхніх – 2,5 м. В центрі арок у верхній частині знаходились гарно оздоблені двохметрові залізні шпилі. На кожному куті, висотою 5 м., були башти з бійницями в нижніх і верхніх поверхах. Північні башти із східними з’єднувалися кам’яними приміщеннями, вкритими кам’яним склепом. В приміщенях були входи і підвали. Вхід у башти і приміщення були з середини замка. Рештки руїн замку збереглися під назвою „Турецька кріпость”. Лише в 1966 році фортеця була повністю зруйнована.

З 1804 р. Марківка входила до складу Кам’янець-Подільської губернії, Ямпільського повіту, Князьком Волості. В Янушграді господарями залишались ці ж самі магнати Четвертинські. Останнім з їх роду був Готфрід Антонович. Рід його по чоловічому поколінню прикорочується у 1844 році, маєток дістається його дочці Емілії, яка вийшла заміж за князя Вітинштейна. У 1853 році поселення нашої місцевості купив у князя поміщик сусіднього села Вербова Станіслав Перловський. Купивши село, Станіслав Перловський посадив два своїх сина Антонія і Адольфа. Вони побудували для себе розкішні палаци з садами і парками. Палаци були високі, побудовані з каменя, оштукатурені. Двері і вікна були великі, гарно оздоблені, покриті лаковими фарбами. В Антонія і Адольфа були господарські будівлі, які називалися фільварками. Фільварок Антонія містився на північній околиці села, а Адольфа – в західному напрямку за 2,5 км від села.

В палаці Антонія зараз міститься загальноосвітня школа, а в палаці Адольфа – квартири для жителів села. Будівлі фільварків знищені в період громадянської війни. В цей же час житло селянина-кріпака складалося з невеличкої хатини, побудованої з дерева в зруб, під солом’яною покрівлею. Двері зроблені з обтесаного дуба, збиті кілками на бігунах, замки були дерев’яні. Рам вікон не було, скло вставлялось в дирку вирізану в стіні і обмащувалось глиною. Димоходів не було, дим виходив через солом’яну покрівлю. Хатина поділялась на три частини: в одній жила сім’я, в другій – сіни, в третій – містилася худоба. Такі хати були в Марківці аж до 1923 р. Всі селяни були неписьменними. До кінця ХІХ ст. в селі школи не було. Письменними були: поміщик, піп, дяк, їхні діти.

На початку ХІХ ст. Янушград занепадає в зв’язку з переміщенням торгівельних шляхів і втрачає назву, знову іменується Марківка, лише з додатком містечко.

Напередодні першої світової війни земельний фонд с. Марківка становив 2860 десятин. З них належало поміщикам – 1162 д., багатим селянам-140, церкві-132, біднякам і середнякам-1426 десятин. Дворів було – 846, з них бідняцьких і середніх – 838, багатих селян – 4, поміщицьких, священиків – 2. В середньому на бідняцький, середняцький двір припадало по 1,7 десятин землі. Крім цього в селі проживало 28 сімей єврейського населення. В цей час населення с. Марківка становило 2646 чоловік, з них українців – 2529, євреїв – 112, поляків – 5.

В селі було дві горілчаних крамниці, трактир, водяний млин, який належав поміщикові, піч по випіканні вапна. Було декілька приватних крамниць. В неділю щотижня відбувався ярмарок. Існувала початкова школа, заснована у 1888 році. „В цій школі, - розповідає колишній учень Бондар А.А., - я навчався з 1913 по 1917 рр. Містилася вона у старому будинку, критому соломою. В школі були дві класних кімнати, кімната й кухня для вчителя. Завідував школою священик, учителів було двоє. Один проводив навчання з 1 і 2, а другий з 3 і 4 класами. Обліку дітей шкільного віку ніхто не проводив. Зараховували до 1 класу дітей, які на день початку навчання прийшли до школи. У першому класі було 22 учні, у 2 – 15, 3 -10, у 4 – 7. Навчання проводилось на російській мові. Головним предметом був закон Божий. Цей предмет викладав священик, а співів навчав дяк. Перевідні екзамени проводились в третьому, а випускні – у 4 класах. Підготовки до екзаменів не було і проводились вони в один день.

Складали у 1917 р. екзамени з чотирьох предметів: російської мови (диктант), математики (письмово), закону Божого і географії (усно). Екзаменаційних білетів не було, запитання задавала екзаменаційна комісія. Щонеділі і в релігійні свята учні зобов’язані були відвідувати церковну службу в храмі. Неявка в храм вважалася найбільшим порушенням норм поведінки. Хоча школа в Марківці існувала, але понад 80% населення було неписьменним.

Перша світова війна, що почалася в липні 1914 р., принесла трудящим с. Марківка великі бідування. В армію були мобілізовані чоловіки від 18 до 40 років. Водночас для потреб фронту забрали багато коней, не було чим обробляти землю. Підвищилися ціни на предмети споживання. Тільки поміщики Перловські та багаті селяни брати Дубові наживалися, продаючи за високими цінами хліб, м’ясо та інші продукти харчування. З 1915 р. знову розгорнулася страйкова боротьба, яка охопила селянство Ямпільського повіту і нашого села. Марківчани відмовлялися працювати на поміщицьких землях, проганяли людей, привезенних з інших сіл, вимагаючи підвищення поденної оплати праці.

Про перемогу лютневої буржуазно-демократичної революції марківчани дізналися в квітні місяці 1917 р. від агітаторів залізничників станції Вапнярка. В знак солідарності з робітниками і солдатами Петрограда на сільській сходці жителі Марківки прийняли рішення відзначити перемогу революції демонстрацією 1-го Травня. Довідавшись, що марківчани готуються до демонстрації, священик Інокентій Угринович з братами Дубовими вирішили перетворити демонстрацію солідарності з робітничим класом в демонстрацію солідарності з Тимчасовим урядом. 1 Травня вони з хоругвами, церковним хором прибули на площу, де збирався народ, і очолили демонстрацію, яка перетворилася на церковне шествіє. На всіх вулицях священик правив молебень, шануючи Тимчасовий уряд і Центральну раду. Церковний хор вихваляв ці уряди. Зрозумівши, що їх обмануто, марківчани відмовились працювати на поміщицьких і церковних землях. Через декілька днів у Марківку прибув загін „гайдамаків” і силою зброї примусив селян виходити на роботу.

Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції дійшла в наше село 13 листопада. В цей час в Марківку приїхали з Петрограда більшовик Бойчук Володимир із Бірзули (зараз Котовськ), Задорожний Володимир. За їхніми вказівками відбувся багатолюдний мітинг. Бойчук і Задорожний розповіли марківчанам про події, що сталися в країні і закликали селян до боротьби за владу Рад. На другий день була величезна сільська сходка, на якій вперше за своє життя були присутні жінки. З доповіддю виступив Бойчук В., який розповів селянам про перший Декрет, прийнятий ІІ Всеросійським з’їздом Рад. Був створений революційний комітет. Очолив його Паламарчук Трохим, який в подальшому став прихильником Центральної Ради. Був створений також земельний комітет, який приступив до наділення землею безземельних і малоземельних селян. Робоча худоба і сільськогосподарський реманент поміщицьких маєтків були роздані біднякам. Революційні заходи були здійснені також і в галузі освіти.

Стара школа перебудувалась на нову, доступну дітям робітників і селян. Запроваджувалася обов’язкова система початкової освіти. Школа була відокремлена від церкви.

Однак мирне будівництво продовжувалось недовго. Незабаром настав важкий період іноземної інтервенції та громадянської війни. На початку квітня 1918 р. німецько-австрійські війська захопили Марківку. В село повернулися поміщики Перловські. При допомозі військового загону вони стягували своє майно, худобу, інвентар, хліб, тощо. З допомогою жителя села Степана Стодолі каральний загін заарештував активістів Іванова Василя, братів Вергелісів: Дорофія і Кирила. Проте марківчани не корилися окупантам, створювалися підпільні організації. Жителі села Вергеліс Автоном, Іванов Василь, Сніцар Марко, Строгий Василь, Хромій Захар брали участь у партизанському загоні у с. Качківці Ямпільського повіту. 10 липня 1919 р. петлюрівські війська захопили наше село. Бої між військами ІІ бригади і петлюрівцями точилися тут з 10 по 12 липня. Ввечері 12 липня частини Червоної Армії відійшли до села М’ястківки. Захопивши Марківку, петлюрівці почали встановлювати „нові” порядки на старий лад. Вони розігнали сільські і волосні ревкоми.

Ними був схоплений голова ревкому Бойчук В.М. Після жорстоких катувань його було відправлено в м. Могилів-Подільський і там розстріляно. Село було пограбоване і віддане на 2 дні в розпорядження бандитів. Крик і плач єврейського населення протягом двох днів не припинявся. Престарілого Спектора Янкеля петлюрівці примусили танцювати з дочкою. Побили їх майже до смерті і непритомними витягли на смітник. Лайбі Янкеловичу вони нанесли 28 багнетних ран, сестру його і двох братових дітей розстріляли. У жовтні 1919 р. Марківка, переживши петлюрівську окупацію, опинилась під владою Денікіна. У червні 1920 р. село було звільнене від білополяків.

По закінченні громадянської війни марківчани проиступили до мирного будівництва держави. 13 червня 1921 р. відбулися перші вибори до Марківської сільської ради. Першим головою був обраний Вергеліс Микола Микитович, пізніше – Вергеліс Автоном Микитович. 1 серпня 1921 р. було створено комітет незаможних селян, головою якого обрали Дем’яна Тушинського. Приступивши до відбудови народного господарства, серйозною перешкодою стала посуха 1921 р. Особливо вона позначилась на степовій Україні, Поволжі і Північному Кавказі. Марківчани вирішили допомогти голодуючим, вони віддали для дітей колишній будинок поміщика Адольфа Перловського. Тут розмістився дитячий будинок, директором якого була Бойко Зося. Це була перша керівник-жінка в нашому селі. Пізніше директором дитячого будинку був житель нашого села Бондар Андрій Антонович. В цей час відремонтовано колишній будинок Антонія Перловського, в якому розмістилася школа.

Розпочалася робота по ліквідації неписьменності. Працювало 2 класи і 14 гуртків, якими було охоплено 105 неписьменних. Хата-читальня, відкрита у 1923 р. стала центром масово-культурної роботи на селі. Популярністю і авторитетом серед населення користувався сільський драматичний гурток, який нараховував 36 артистів-любителів (керівник Вергеліс Автоном). Майстерно виконували свої ролі Бойчук Олисько, Каневський Михайло, Дубов Михайло і Вергеліс Автоном. Велику допомогу у драмм гуртку надавали вчителі, вихователі дитячого будинку.

У 1928 р. у Марківці був заснований колгосп „Боротьба”. Заснували його 8 сімейств бідняків: Краси люк Федір, Каневський Михайло, Янківська Віра, Бондар Антін, Ткач Павло, Вергеліс Василь, Вергеліс Володимир, Бойчук Семен. Першим головою колгоспу був обраний Каневський Михайло Авксентійович. На початку 1929 р. у колгоспі було вже 18 господарств. На початку 1930 р. було організовано єврейський колгосп під назвою „Мережина”, а в 1937 р. перейменований на колгосп ім. 20-річчя Жовтня. Організаторами цбого колгоспу були Фактерман Шльома, Шерман Шимко, Снідковський Валько, Шнейдерман Шай. В цей колгосп вступило багато українців. Першим головою колгоспу був обраний Фактерман Шльома. 1930 р. був роком масового вступу марківчан у колгосп. Пішов у колгосп середняк – центральна фігура села. Суцільна колективізація закінчилась в 1933 р. В цей час були розкуркулені заможні селяни Содоль Степан; Дубові: Данило, Степан, Гаврило, Іван; Задриборода Степан; Прохоровський.

Тяглова сила, молотарки, жниварки, соломорізки розкуркулених безкоштовно передані в колгосп.

На початку 30-х років трьох жителів села було репресовано: Коновороцького Павла, Цибульського Олексу, Глухова Павла. До цього часу ніхто не знає, яка доля їх спіткала, так як додому вони більше не повернулися. Лише на початку 80-х років в газеті „Сільські вісті” було надруковано про реабілітацію Олекси.

Ще одним випробуванням для жителів села стала Велика Вітчизняна війна. 22 липня 1941 р. після чотирьохгодинного бою фашисти захопили село. Бій з фашистами вів батальйон Вапнярського стрілкового полку. Але сили були нерівні і батальйон радянських військ змушений був відступити. Під час оборони Марківки загинуло 12 воїнів Радянської Армії, спалено 3 житлових будинки. Втрати німецько-фашистських військ були значно більшими. Своїх убитих вони підбирали і відвозили в с. Антопіль, там ховали. Вся площа при в’їзді в будинок – інтернат була вкрита фашистськими могилами.

Окупувавши с. Марківку фашистські загарбники зруйнували промтоварний і продуктовий магазини, сільський клуб, медпункт, книги бібліотеки спалили. Семирічну школу перетворили у початкову, розгромили колгоспи, пограбували жителів села. За час тимчасової окупації загарбники нанесли збитків громадському господарству нашого села на суму 3599 700 крб. Восени 1943 р. в Марківці і Антополі розташувалась німецько-фашистська військова частина. Навчання дітей було припинено, приміщення школи фашисти забрали під казарму. Було введено комендантську годину. Серед окупантів в основному були румуни. Старостою села був призначений бесарабець Парлеску Володимир.

15 березня 1944 р. війська 2-го Українського фронту звільнили село від загарбників. З перших днів у Марківці розгорнувся широкий патріотичний рух на допомогу фронту. Через 3 дні було створено тимчасовий сільвиконком. До його складу ввійшли: Август Андрон, Зелена Настя, Коваль Денис, Стрельніцький Сергій. Головою колгоспу було обрано Стрельніцького Сергія. Всі селяни вирішили працювати в одному колгоспі „Боротьба”. Колгосп ім. ХХ – річчя Жовтня самоліквідувався. Великі труднощі переборювали колгоспники. Основні роботи лягли на плечі жінок, підлітків людей похилого віку. Через 15 днів після звільнення села почалось навчання дітей у марківській семирічній школі, розпочали роботу медпункт, бібліотека, клуб.

За роки війни село дало Червоній Армії 216 чол. поповнення. За мужність і відвагу 78 воїнів марківчан нагороджені орденами і медалями. З 216 чоловік, що брали участь у війні, загинуло-128, залишилося інвалідами – 40. Полягли смертю хоробрих Каневський М.А., Вергеліс А.М., Бурячок І.О., Шнайдерман Ш.Г., Вінницький Л., Снітковський Волько.

Марківчани свято шанують пам’ять загиблих. В 1972 р. на пагорбку біля річки Шумилівки збудовано великий художньо – оформлений пам’ятник воїнам визволителям.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни село повернулося до мирного життя. Всі сили були спрямовані на відбудову і дальший розвиток господарства. Трудівники села включилися в соціалістичне змагання за виконання планів четвертої п’ятирічки. До кінця 4 п’ятирічки колгосп „Боротьба” в основному відродив своє господарство. Важливим кроком у розвитку сільськогосподарського виробництва було укрупнення колгоспів. У 1952 р. Харківський колгосп „Боротьба” об’єднався з Антопільським колгоспом „Прогрес”. Збори колгоспників об’єднаного колгоспу вирішили, що правління колгоспу буде знаходитися у с. Марківка і носитиме назву „Боротьба”. В своєму користуванні об’єднаний колгосп мав 2855 га землі, в тому числі 2200 га орної, 28 га саду, 80 га лісу, 198 га пасовищ і вигонів.

У 1954 р. відбулося об’єднання сільських рад сіл Марківки і Антополя в Марківську сільську раду. Головою сільвиконкому залишився перший комсомолець с. Марківка, член КПРС з 1944 р., інвалід Великої Вітчизняної війни Генріх Станіславович Янківський. У 1956 р. колгосп „Боротьба” був перейменований на колгосп ім. ХХ з’їзду КПРС. За часів М.С.Хрущова більше уваги стали приділяти вирощуванню кукурудзи та цукрового буряка. Кукурудзу у нашому колгоспі вирощували спеціалізовані комсомольсько-молодіжні ланки. Таких ланок було 3. Найбільших успіхів домоглася ланка Пасічник Раїси. На стогектарній ділянці вона зібрала у 1962 р. по 109,5 цнт. кукурудзи з кожного гектара посіву, а ланки Бобик Ганни і Гончар Марії – по 66,4 цнт. з гектара.

Успіхи в сільському господарстві дали можливість колгоспу проводити громадське будівництво. На центральній садибі побудовано три двохквартирних житлових будинки для спеціалістів сільського господарства, їдальню, будинки тваринників і механізаторів, дитячий садок, зерносховище, комору, автогараж, столярну майстерню, вагову. Побудовано типові ферми на 76 голів великої рогатої худоби, свинарник на 820 і вівчарик на 600 голів. Приведено в належний стан річку Марківку. В центрі і в південних околицях села на її водах побудовано 7 ставків, які зариблені. В с. Антопіль побудовано будинок культури, медпункт, поштове відділення. Наприкінці 70-х років завершено будівництво Марківського будинку культури, приміщення контори.

У 1973 р. високо оцінено трудову доблесть передовиків нашого колгоспу. Указом Президії Верховної Ради Маркітану Анатолію Васильовичу та Пасічник Раїсі Василівні присвоєне високе звання Героя Соціалістичної Праці. На початку 80-х років у селі відкрито цех по виготовленню мінеральної води „Шумилівська”. Це дало великі прибутки господарству. Вже у 1982 р. побудовано завод по виготовленню мінеральної води, який у 1987 р. вступив у дію. Згодом у селі запрацювала своя крупорушка, олійня, розпочато будівництво нової школи, побудовано двохповерхове приміщення контори. Та на початку 90-х років господарство стало занепадати. До влади у селі і колгоспі прийшли безвідповідальні люди. Майже десять років село потерпало від безгрошів’я безробіття, байдужості.

У 1992 р. колгосп ім. ХХ з’їзду був реорганізований у колективне сільськогосподарське підприємство „Золотий колос”. Нова форма господарювання не принесла очікуваних успіхів. В цей час практично знищено тваринництво, припинено будівництво школи. 10 лютого 2000 р. КСП „Золотий колос” було реорганізовано у СТОВ „Золотий коос”. Його директором ста вмілий господарник Присяжнюк Іван Меркурійович. За останніх два роки у селі побудовано млин, відновлено тваринництво, побудовано два склади для зберігання зерна. У вересні 2001 р. за рахунок СТОВ „Золотий колос” у селі відкрито школу ІІІ ступеня. За переписом 2001 р. на території сільської ради проживає 990 чоловік. Люди опановують закони ринкової економіки.

Відомості про с. Марківка вперше згадуються в історичних документах 16 століття. Назву воно отримало за іменем першого поселенця, козака Марка. Довгий час Марківкою володіли польські магнати Четвертинські. У центрі села, Януш Четвертинський побудував подібну до замка фортецю. Рештки руїн замка збереглися, називають їх „Турецька кріпость”.

В 1853 році поселення Марківки купив поміщик сусіднього села Станіслав Перловський. Його сини Антоній і Адольф побудували в нім розкішні палаци з садами і парками. В палаці Антонія зараз міститься загальноосвітня школа, а в палаці Адольфа – квартири для жителів села.

Цінною архітектурною пам’яткою є палац Четвертинських, що знаходиться в с. Антопіль, та дендрологічний парк розбудований в ландшафтному стилі, площа якого становить 27 га.

Після Жовтневої революції на базі Антопільського парку було відкрито будинок відпочинку республіканського значення. В 1957 р. палац разом з парком перейшов у відання обласного відділу соціального забезпечення.

Адміністрація Антопільського будинку-інтернату, що знаходиться на території парку, проводить необхідні заходи по збереженню архітектури і природи.

В центрі села на лівому березі знаходиться джерело під назвою „Шумилівка”, а на правому джерело „Прірва”. В південному напрямку води джерел зливаються і утворюють річку Марківку. Саме про Марківські джерела розповідає записана від старожилів села легенда про Шумилівку.


ДОДАТКИ

Легенди Марківки

 Звертань: 2227






ВIДПРАВИТИ SMS:
Оператор:
Абонент:
Повiдомлення:

За пiдтримкою smsline.biz

 ВОУНБ © 2009   Internet Studio Aura