НОВИНИ
СТАТТI
ФОТОГРАФII
ВІДЕОМАТЕРІАЛИ
WEB'ЛIОГРАФIЯ
ТЕМАТИЧНІ РОЗДІЛИ
РАЙОНИ ОБЛАСТІ
ДОВІДКА
>Реєстрація » 
Им`:
Пароль:
Якими розділами порталу Ви користуєтесь?
Тематичний розділ
Каталог сайтів
Новини
Фотогалерея
Тільки головною сторінкою
Відеоматеріалами




Loading...
КОНВЕРТЕР ВАЛЮТ
bigmir)net TOP 100 PR-CY.ru
НОВИНИ
27.10.2017
Автор: моя вінниця
Web: http://www.myvin.com.ua/ua/news/events/51937.html
Георгій Делієв: «У Вінницю веземо комедію, на яку ми зняли фільм!»
«Одесский подкидыш» - це одна з найхітовіших комедій театру «Маски-Шоу», кіноекранізація якої цієї осені вийде на екрани!

Напередодні приїзду «Маски-Шоу», художній керівник театру, народний артист України Георгій Делієв розказав про перший незалежний український фільм «Одесский подкидыш», маленького сина, особливості гастролей у Китаї і «Маски» у смартфоні.— Георгію, на свій фільм «Одесский подкидыш» ви знайшли гроші завдяки краундфандінгу - коли люди усім світом добровільно об’єднують свої гроші, щоб підтримати ідею, яка їм сподобалася. Кому спала така думка?

— Ця ідея прийшла в мою скромну голову. Справа в тому, що я відразу відкинув варіант із держфінансуванням — у свій час зарікся мати справу із чиновниками. Звертатися в кінокомпанії, що знімають для ТБ, я теж не захотів: там мені будуть диктувати свої умови, як працювати і що робити. Теж не мій варіант. От я й подумав про всесильний Інтернет. Втрачати мені не було чого, і я вирішив спробувати — а раптом вийде? Все-таки в основі фільму — знакова п'єса драматурга Георгія Голубенко, з яким ми знайомі з року десь 1984-го. Ми багато разів грали «Подкидыша» на сцені нашого театру у Одесі, тепер саме з цією комедією гастролюємо Україною і бачимо з реакції людей, що це смішно й прекрасно. Загалом, я вирішив ризикнути. Збір засобів почали більше року тому, і за цей час зібрали понад три мільйони гривень. Причому гроші нам перераховували самі звичайні люди: хтось кидав 100 гривень, хтось — 500 баксів. Засоби надходили не тільки з України, а й з Ізраїлю, Америки, Європи. Вийшов по-своєму інтернаціональний проект. До нас ця система не працювала — в Україні ще ні в кого не виходило зібрати грошей на фільм таким шляхом. До речі, що цікаво, сам Георгій Голубенко, як він мені по секрету після прем'єри вистави сказав, що писав він п'єсу під Романа Карцева. Але щось там у них не задалося, і тоді він прийшов до мене. І я був радий цьому їхньому «не склалося». Тому що п'єса - шикарна, і нам з нею дуже пощастило. Причому я знаю, що він дуже ревно ставився до своїх текстів. Але коли я щось пропонував йому змінити, він завжди до мене прислухався. Нам добре працювалося разом. Він навіть вже почав писати під наш театр наступну п'єсу, але на жаль — у 2014-му його не стало… Вже потім я прийшов до його вдови і сказав, що хочу зробити фільм по п'єсі. І вона нас благословила. Швидше за все, картина вийде восени — спочатку в кінопрокат, а вже потім — і на телебаченні. Це не буде, як зараз прийнято, «кастрована» версія для великого екрану і серіальна для малого. Ні, це буде повний метр у 90 хвилин — для «і туди, і туди».

- Як під час зйомок на вулицях Одеси на вас реагували перехожі?

— Ми перекривали знімальний майданчик, але адміністраторам однаково доводилося стежити, щоб перехожі не застигали у кадрі. Бувало й таке, що адміністратор кричав: «Чоловіче, не стійте тут, проходьте!». Але йому від цього ставало тільки цікавіше, і він продовжував стояти. Знімальний процес проходив не тільки в Одесі й Києві, але й у Нью-Йорку. Які сцени знімали за океаном?

- Один з героїв фільму — Леон — за сценарієм дзвонить із Нью-Йорка. Звичайно, я міг зняти це в павільйоні, але мені хотілося, щоб на тлі був Манхеттен. Актор і знімальна група були там без мене. Сучасні технології дозволяють: ми спілкувалися по телефону й Інтернету. Мій друг, оператор Олександр Арбіт, організував процес і зняв цю сцену. Там же записали звук і надіслали мені.

- Важко було одночасно сполучати роботу актора й режисера?

— Я знімався у кадрі й відразу як режисер дивився, що вийшло — чи добре стикуються кадри. Якщо мені щось не подобалося, відразу все міняв. Це не складно для мене. Набагато складніше виступати у ролі продюсера. Нелегко організовувати фінансову сторону процесу.

- А де вам найбільше подобається бути — у кадрі чи за ним?

- Найбільше — на сцені. Поки вистава йде, ти повністю належиш собі, партнерам, глядачам. У кадрі ти постійно повинен пам'ятати, як ти грав на різних планах. І робота над роллю відбувається під час зйомок фільму, а на сцені ти показуєш вже готовий результат цієї роботи.

- У новому фільмі знявся навіть ваш дворічний син. Як ви проводите час разом?

- Ми гуляємо в парках, на дитячих майданчиках, граємось вдома, я читаю йому книжки.

- А якщо малий вночі вередує, встанете його заспокоїти?

- Звичайно, але таке трапляється рідко, коли він зі мною. Частіше він плаче, коли мене поруч немає.— Свою першу режисерську роботу «Сім днів з російською красунею» ви зняли у далекому 1991 році. Як вам, новачкові, вдалося тоді вмовити знятися Семена Фараду?

— Дуже просто. Я особисто вислав йому сценарій. І Семен Львович, прочитавши, сказав, що він сміявся під час читання, а тому готовий зніматися.

— Після цього фільму пішли-поїхали зйомки знаменитих «Маски-Шоу». Наприкінці 90-х, коли на екрани виходила чергова серія «Масок», життя на вулицях завмирало — всі бігли до телевізорів. Сумуєте за тими часами?

— Так, мені цього не вистачає! Це був крутий час — ми були сповнені енергії, божевільними – у гарному розумінні. Це було незабутньо! Ми й зараз божевільні, але здоров'я, звичайно, стало менше (сміється). Якщо ми тоді чогось не знали або не вміли, то брали нахрапом. Зараз же на виторг приходить досвід.

- Основний склад «Маски-Шоу» не змінювався вже 33 роки. У чому секрет? Який ви керівник?

- Я — м'який керівник. Ті, хто працює зі мною, потім охоче погоджуються на нові проекти. Звичайно, у робочому процесі повинні бути ієрархія і дисципліна, але можна обходитися без крику й негативних емоцій. Конфлікти виникають через непорозуміння, це відразу потрібно висловлювати й вирішувати. І, звичайно, у колективі не повинно бути інтриг.- У вашому кліпі «Рокер» звучала така фраза: «Я не формат». Чому ви перестали знімати фільми про «Маски»? Стали неформатом?

- Не те, щоб не формат… Розумієте, зйомки — це дуже дороге задоволення. Там же і трюки, і масовка, і гігантські декорації, які ми у фіналі обов'язково руйнували. Це були складно постановочні фільми. Грубо кажучи, одна наша 30-хвилинна картина по складності прирівнюється до створення повного метра. Там же немає розмов — це німе кіно, у якому кожні 5 секунд щось повинно відбуватися. А костюми! Ми робили по три комплекти для кожного персонажа… І ще: якщо ми тоді щось робили, то ринком для збуту служило все СНД. Зараз ринок куди більш обмежений. Одна країна не окупить і не потягне зусилля.

- Ви багато гастролюєте — вдалося об'їздити всі континенти?

- В Австралії не були. А так – дійсно, поколесили неабияк. Нещодавно от тільки повернулися з Китаю, де за місяць виступили у 20 містах. Ми поїхали із програмою театру без слів, з відеопроекціями й спецефектами. Наші виступи пройшли дуже добре. Китайці мені здалися такими довірливими й наївними.

- Доводиться змінювати програму виступу, залежно від країни?

— Звичайно, потрібно орієнтуватися на менталітет. Вдалі жарти для нас у інших країнах не зрозуміють. У Китаї, наприклад, не розуміли сценки, у яких потрібно було щось додумувати. У них не включається абстрактне мислення, а в нас — навіть діти розуміють, про що йде мова. Так що доводилося давати сценкам назви, що наштовхують. Їм більше подобається, коли актори в залі щось роблять разом із глядачами.

- Таке враження, що по-справжньому вас завжди більше цінували не у нас, а за кордоном.

- На жаль, ви праві. У нас взагалі люблять лаятися словом «клоун». І на свою адресу я теж, бувало, це чув. Але мене це більше забавляє, ніж засмучує. Згадую смішний випадок з минулого: я тоді ще був депутатом міської ради в Одесі. Отож, пам'ятаю, як один з депутатів кричав на іншого депутата: «Так цей Пупкін — який він політик, він же формений клоун!» Після чого, згадавши, що і я в залі сиджу, повертається до мене: «Ой, Жора, вибач, будь ласка!» І починає зніяковіло виправдовуватися: «Ти ж не те, що цей… Ти гарний клоун». А так лаються тільки ті, у кого просто немає почуття гумору. Що стосується закордону, то погоджуся: там до нас відношення більш поважне — артисти! У Європі й Америці люди взагалі завжди були більш відкритими. Менш зашореними. Там публіка не соромиться виражати свій захват. Пам'ятаю, як ми приїжджали в Німеччину, виступали, і люди моментально втягувалися в дію! Нашій же публіці традиційно потрібен час на «розкачатися».Завжди було цікаве: за ваші влучні скетчі на вас люди ображалися?

- Постійно! Коли вийшли «Маски в армії», на нас страшенно образилися люди у формі — Міністерство оборони України. Коли «Маски в лікарні» — лікарі. До речі, це зараз є Інтернет, де тебе з радістю рознесуть дощенту. А раніше розносили не в мережі, а в листах. Пам'ятаю, після «Масок в опері» я одержав мішок послань, одне з яких особливо запам'яталося. У ньому мене обвинувачували в тому, що я «ганьблю світле ім'я Бетховена»! А все тому, що мій герой дав ляпас гіпсовому бюстику композитора. Людина цілком серйозно таврувала мене за це ганьбою. А після «Масок у Японії» мені закинули, що я «показав усіх громадян колишнього Союзу ідіотами». Мені писали, якщо ви сам ідіот, то навіщо інших ідіотами показуєте? (сміється). Причому послання ці були довгими й докладними: там всі наші гріхи були розписані по пунктах! А знаєте, що цікаво? От хто на нас не обрадався — так це ДАІ. Я взагалі був у ті роки злісним порушником — так хоробро ганяв! І коли мене заслужено гальмували даішники, то вони раптово… дякували: «Дивилися ваші «Маски в ДАІ» — здорово знято! Спасибі». І відпускали! Жодного разу штрафу не дали! Ще, пам'ятаю, наші прикордонники просили, щоб ми «щось зняли про них». Хоча в нас і без того один з героїв був «поганцем» (сміється).

- Ви і режисер, і актор, і пісні співаєте, і картини малюєте…

- Мої захоплення й допомагають мені триматися. Скажімо, у мене затишок у кіно — я із задоволенням беруся за пензлі. Я з дитинства обожнюю малювати. Для мене це не просто хобі, це повноцінна професія. Малюю для себе, не для грошей. Це, так сказати, мій особистий спосіб перемкнутися. Маю свій рекорд - картину «Автопортрет Георгія Делієва із Сальвадором Далі» я продав за 2800 євро. І, що мені особливо приємно — картину купив не хтось із моїх друзів, а людина стороння.- До Кіри Муратової, яка зняла вас у своєму «Настроювачі», вас ніхто не бачив у серйозних ролях. Вона вам не говорила, чим ви її «взяли»? Ну, наприклад, «Жора, у тебе такі очі, що ух!».

- Я б таке точно запам'ятав (регоче). Що вона такого в мені побачила, чого не бачили інші… Не знаю. Що в Кіри Георгіївни на розумі, відомо тільки їй самій.

- Говорять, що Муратова на майданчику той ще деспот…

- Це так. Але до артистів, яких вона любить, вона ставиться дуже шанобливо й чемно.Мало хто знає, що ви зіграли… Остапа Бендера. Та ще й у німецькому фільмі!

- О, це був цікавий досвід. Там режисер — пані Ульріка Оттінгер, причому вона сама на мене вийшла. Я вже коли почав у неї зніматися, то подивився інші її роботи… Мама дорога! Це ж шок і трепет, повний авангард! Приміром, один з її фільмів — про монгольську Жанну д'Арк! Отож, там актори грають на шести мовах: ідиші, монгольською, російською, німецькою, англійською і французькою. В іншому її фільмі якісь голі люди ходять, причому у них три ноги… Повне божевілля! Таке тільки під ЛСД можна створити! Запитую у свого партнера: «Ти бачив її фільми?». Він такий: «Ні». Я: «І не дивися! Здоровішим будеш». При цьому Оттінгер представляла «12 стільців» на Берлінському кінофестивалі. Величезна зала на 2000 місць була битком забитою! Сама картина триває три з половиною години, і жоден глядач не пішов з показу! А потім ми ще півгодини на запитання журналістів відповідали.

- У нас цей фільм взагалі якось непомітно у прокаті пройшов.

- Це окрема історія! Після Берлінале фільм показували в нас на кінофесті «Молодість». Ульрікі особисто привезла фільм і декількох акторів. Отож, глядач почав звалювати із зали вже через годину після початку. Через півтори — просто потік, вал… Боже, як же мені соромно було — словами не передати! Я ледве під землю не провалився. Пішов, випив горілки, знайшов десь… Жах! Дружина моя покійна мене ще тоді утішала: «Не засмучуйся, Юрик. Ти ж добре зіграв. Просто фільм почали показувати о дев'ятій вечора, йде він довго — люди просто поспішають на метро». Ага, на метро. Вийшли після показу на вулицю — підходять двоє. Ну, думаю, бити будуть. А вони мені подякували, сказали, що подивилися і що було класно. І мене трохи попустило. А ще пізніше я летів кудись на гастролі, і до мене підійшла в аеропорті онука Євгенія Петрова (роман «12 стільців» написали Ільф і Петров), представилася і сказала, що бачила фільм у Москві. І що їй сподобалася моя роль. Тоді мені стало зовсім добре!Ви виступали на відкритті Київського кінофестивалю Богдана Ступки в театрі ім. Франка. Богдан Сильвестрович особисто запросив вас виступити. Як ви з ним познайомилися?

- Ми виступали з його подачі, хоча до цього моменту не були знайомі. Він просто нам подзвонив і запросив. Виявилося, що він добре знайомий з нашою творчістю, і вона йому до душі. Природно, ми, окрилені, помчалися до нього на фестиваль! Я, до речі, планував зняти Богдана Сильвестровича в одній своїй картині. Ми вже домовилися, він дав згоду. Але не склалося: він багато хорів, мотався по незліченних лікарнях. А потім його не стало.

- Говорять, «Маски-Шоу» перебралися у 3D-реальність. Що це за проект?

- Це додаток для смартфонів. Скачуєте програму, купуєте окуляри, у які вставляєте телефон, і дивитеся «Маски-Шоу» у віртуальній реальності. Вже зараз можна скачати два безкоштовні ролики.

- Якими ще сюрпризами порадуєте шанувальників?

- Ми готуємо нову програму для Китаю з акробатами, а зараз маємо гастролі Україною і вже 30 жовтня з виставою «Одесский подкидыш» залюбки приїдемо у Вінницю.

 Звертань: 24





ВIДПРАВИТИ SMS:
Оператор:
Абонент:
Повiдомлення:

За пiдтримкою smsline.biz

 ВОУНБ © 2009   Internet Studio Aura