- Як вирішив стати волонтером?
- За мене вирішили обставини. На початку 2015 вступив до ГО"Народна самооборона" у м. Калинівка. Ми почали організовувати збір допомоги, щоб старші учасники організації доставляли її на схід. Молодим не дозволяли їхати ні батьки, ні старші побратими. Через декілька місяців мені вдалось вмовити керівництво і так вперше побував на сході. Для батьків тоді я поїхав в Київ на навчання, - згадує Дмитро. - Військове волонтерство відрізняється від звичайного, а побачена на власні очі війна посприяла продовженню волонтерської справи.
- Які виклики постають в цій діяльності?
- Вся складність сьогодні полягає в тому, що з кожним разом все тяжче організувати поїздку за браком допомоги, пального. Добре, що хоч зараз з транспортом немає проблем, завдяки нашому вірному другові Олегу Боярову з Літина.
- Чи існує взаєморозуміння між волонтерами різних організацій?
- Взаєморозуміння існує так як і в звичайному житті, але є різні ситуації. Ми просто робимо свою справу чесно, тому підтримку отримуємо від таких самих волонтерів. Це "Кулінарна сотня", Таня Власюк, Олександр Кривак з Вінниці, той же Олег Бояров з Літина. Калинівська районна "Спілка учасників АТО". Тут більше взаєморозуміння між людьми, які об’єднані однією справою. І це круто!- Що тобі дає волонтерство?
- Багато знайомих людей думає, що айфон та забезпечене життя... А якщо серйозно, то в країні війна, і кожен чоловік повинен виконувати свою роботу. Зброю брати в руки мені страшно (хоч і спроби були), тому я допомагаю тим, хто боронить наш спокій. Для мене за честь допомагати землякам та друзям, які цього потребують. Також мені це дає чергову дозу адреналіну та задоволення. Мало хто може це зрозуміти
- Чи плануєш цим займатись все життя?
- Все життя не планую цим займатись. Більше планую займатись громадською діяльністю та вихованням дітей.- Що найяскравіше запам’яталося за ці роки волонтерської діяльності?
- Найяскравіше - це поїздка з моїми друзями дитинства. Я запропонував Павлові та Сашкові приєднатись до організації. До речі, ми їхали на ГАЗелі, яка нас не підвела протягом 2000 км. Ми були в Авдіївці, де познайомились з надзвичайними людьми - "правосєками" з УДА. З того часу я кожну поїздку думаю як би скласти маршрут, щоб заїхати до них поспілкуватися. В кожного покоління є свої герої! Я щасливий, що знаю та співпрацюю пліч-о-пліч з прекрасними людьми, які допомагають нашій країні стати сильнішою.
05.12.2016
