Маленький В’ячеслав грається на дитячому майданчику, час від часу окликаючи маму чи тата, аби ті побачили, як справно він підтягується на турніках, як грається з дітками та просить розкачати його якомога вище на гойдалці, «аж до неба». Ми ж у цей час спілкуємося із його батьками.- Як давно в вашій родині з’явився син?
- Вже більше чотирьох років, а здається, ніби усе життя, - посміхаючись, говорить Світлана, тепер уже мама веселого та життєрадісного хлопчика.
- Розкажіть, що спонукало вас до усиновлення дитини?
- Я добираюсь на роботу міським транспортом, і одного разу в трамваї я побачив соціальну рекламу – «Візьміть дитину у родину», - розповідає Костянтин, батько хлопчика. – Там була зображена маленька дитина, яка тримала за руку манекен… Чомусь мене це настільки зачепило, і певне, стало рушійною силою до такого рішення.
- Багато хто вважає, що усиновити дитину – це нереально важке завдання із купою бюрократичних папірців та неймовірною кількістю грошей, якими потрібно «вирішувати питання». Розкажіть зі свого досвіду, чи це насправді так?
- Ні, це не зовсім не так. Було б бажання, - говорить тато малюка.- А розкажіть, як у вашій родині проходив цей процес
- Спершу ми звернулись у службу у справах дітей, - говорить Світлана. – Там нам видали пам’ятку для усиновлювачів, з відповідями на усі питання, які на той час нам були цікаві. Далі нам дали невеличкий список документів, які нам необхідно зібрати. Ці документи ми зібрали фактично за два тижні. Потім з ними прийшли на повторний прийом, і після візиту з метою обстеження наших житлових умов, нас занесли до бази потенційних усиновителів.
- І все? І далі вам дали дитину?
- Ні, не одразу, - доповнює Костянтин. – Оскільки ми планували взяти зовсім маленьку дитину, у службі нас попередили, що бажаючих взяти таких малесеньких діток – тьма, відповідно, і так звана черга буде довшою. Нам порадили пройти курси для потенційних прийомних батьків, адже є багато малюків, які ще не мають відповідного статусу на усиновлення, але потребують родину. І ми погодились.- Що було далі?
- Ці курси стали переломними для нас, - згадує жінка. Я вважаю, що будь-яка родина, яка планує народити маля, обов’язково має пройти такі курси – тоді в країні значно знизиться кількість розлучень, а кількість малечі в дитбудинках – взагалі щезне. Після таких психологічних курсів розумієш, що все, що тобі відомо про дітей, про їх психологію – лише краплина в морі.
- По завершенню курсів нам зателефонували і запропонували зустрітися із хлопчиком, що знаходиться в дитячому будинку, - говорить батько. – Коли ми ще відвідували курси, запитали у психолога – як дізнатись, що ця дитина - «твоя»? На що нам відповіли, ви відчуєте серцем. І так і сталося. Коли ми познайомились з сином, одразу ж зрозуміли, що цей хлопчик – наш.
- І ви одразу усиновили хлопчика?
- Ні, тому що в силу певних обставин, на той час він ще не мав відповідного статусу на всиновлення, - розповідає Костянтин. – Ми стали для нього прийомними батьками.
- Скільки на той час було років Славіку?
- Ми вперше зустрілись за два дні до його першого дня народження, а вже за чотири дні – забрали його в родину, - згадує Світлана. Приблизно через рік він набув відповідного статусу, і ми подали документи на усиновлення. Увесь цей час нас підтримували усі служби, надавали консультації, поради і т.д.
- До речі, стосовно підтримки, а чи не виникало у ваших рідних, можливо, неприязні чи осуду вашого рішення? Адже усиновлення дитини – це не купівля товару у магазині, який можна здати або ж обміняти.
- Навпаки. Уся родина з позитивом прийняла наше рішення і завжди підтримувала нас, - говорить Костянтин. – Нашого сина зустріли з любов’ю, ласкою та турботою.- Поділіться секретом, як зробити так, аби дитина у родині почувалася комфортно?
- Слід проводити час разом, мати спільні вподобання, заснувати сімейні традиції, - розповідає Світлана, - А ще кожного дня щонайменше маємо півсотні разів обійняти, поцілувати, пригорнути сина, а також розповісти, як сильно ми його любимо.
- І знаєте, він відповідає сторицею, - посміхається батько. – Не засне, доки не скаже нам «Я тебе люблю».
- Що б ви могли порадити родинам, які хочуть всиновити дитину?
- Не боятися! І зазирнути в очі малечі, яка знаходяться в дитячих будинках. – каже Костянтин. – І тоді будь-які сумніви розвіються.
- Варто зрозуміти, що взявши дитину в свою родину, ви зможете змінити на краще хоча б одне людське життя.