Восьмому березня присвячується: дев'ять історій успішних вінничанок
Світлана Котляревська
НR - координатор, Радник заступника Міністра економічного розвитку і торгівлі України Максима Нефьодова
«Я переїхала до Києва з Вінниці. В столиці 10 років працювала у приватних компаніях. Рік тому увійшла до нової команди при Мінекономрозвитку. Спочатку прийшла допомогти на два тижні, потім знову на два і, зрештою, звільнилася з колишньої роботи.
Працевлаштовуватись в Мінекономіки приходить чимало молоді. Якщо є бажання потрапити у серьезну оплачувану команду – раджу податися у бізнес. У нас суцільне волонтерство.
Кандидати без серйозних патріотичних намірів працювати, якщо і проходять співбесіду, відсіюються за місяць. За цей час вони встигають позаходити у владні кабінети і наробити селфі. Далі гра закінчується і потрібно працювати. Молодь здебільшого виконує асистентську роботу у супроводі реформ, які вирішують майбутнє країни.
Сучасні 20-річні - сміливіші, розумніші, завзятіші у порівнянні зі своїми однолітками десятирічної давнини. З’являється дедалі більше молоді з закордонною освітою чи досвідом іноземного стажування. Такі юнаки і дівчата більше бачили і до більшого прагнуть. На пешому місці серед їх пріоритетів - не новий телефон чи авто, а причетність до цікавих проектів, досвід.
На співбесіду з HR- спеціалістом - не потрібно йти як на побачення. Головний принцип - залишайтеся собою. Забудьте про всі книжки і статті з категорії «Як сподобатися HR». Подібна підкованість кандидата помітна і зазвичай виглядає кумедно. Навіть, якщо ви вдало зіграєте роль, то потрапите на роботу, яка вам не підходить. Рано чи пізно підете з обуренням.
Перед співбесідою потрібно «знімати корону» і реально оцінювати свою компетентність.
На будь-якій посаді важливо вміти визнавати свої помилки перед підлеглими, навіть публічно. Люди люблять і цінують таких керівників. Я привчила себе до цього.
Існують теплий та холодний типи керівників. Я – теплий, але вимогливий. Потребую якості та чіткості у строках виконання.
Чим би я не займалася – у мене виходить HR. Аналізую, навчаю, розбираю ситуацію, хочу конкретики. Як на мене, це не добре і не погано – це даність, до якої я звикла.
Дискомфорт у роботі може бути особистісним або функціональним. Якщо несприйняття людини відбувається на особистому рівні, але вона хороший спеціаліст – це тільки мої проблеми, і я нікого ними не навантажую. Якщо фахівець не достатнього рівня, завжди намагаюся знайти підхід і допомогти, але людина має сприймати пропозиції. Якщо працівник мене не підтримує – ми прощаємося.
Будь – який фахівець повинен постійно розвиватися і самовдосконалюватись.
Я впевнена, що в Україні реально побороти бюрократію. Потрібно 30-40 відсотків фахівців у держструктурах, які готові працювати не за гроші, а заради прогресу. Поки що таких лише 5%.
8-ме березня не святкую – мрію просто виспатися.
***
Наталя Притолю
юрист, помічник - консультант народного депутата
Мої батьки все життя були простими робітниками,а мене бачили міліціонером. Тато казав, що чекає на день, коли я переступлю поріг його додому в погонах. Тому я вступила на юридичний. У правоохоронних органах не працювала, полюбила роботу юриста. Точно ніколи не думала, що стану помічником народного депутата.
Вже переконалася – зарікатися не можна. Наприклад, я завжди не любила Київ – це важке місто для мене. Але вже рік я тут живу. Багатьом важливим подіям у моєму житті довелося трапитися, після мого «ніколи».
Я страшенна перфекціоністка. Працюючи юристом навіть позови писала на 6 сторінок, у той час, коли мої колеги скачували шаблони з Інтернету. Такий підхід до справ мені іноді заважає.
Завжди відчуваю енергетично сильного чоловіка – я починаю губитися у розмові, навіть, якщо він молодший.
Нерозумно не мати напівідтінків у житті. Міряти категоріями «чорне» та «біле» - шкідливо для нас самих. Я себе перевчаю.
В мене існує правило: «На дієту не сідають з понеділка». Якщо прийшла до якогось рішення – починаю діяти цієі ж хвилини. Лише це гарантує результат, а не ілюзію виконання.
Я люблю зміни у всьому. Вважаю, що людям завжди потрібно ставати кращими. Якщо це відбувається заради когось - це теж добре.
З минулого року маю неоднозначне ставлення до 8-го березня. Ще продовжую вітати рідних жінок, проте без колишньої урочистості.
***
Світлана Теренчук
дизайнер
Про те, що хочу стати дизайнером дізналася 8-річною від мами. До цього просто шила лялькам сукні і навіть не знала назви професії.
Буває, пошию собі річ, одягаю та йду в люди – відстежую наскільки мені комфортно . Навіть не так важлива думка інших, якщо я почуваюся впевнено – вношу виріб у колекцію.
Звісно, я іноді боюся, що публіка не оцінить мою роботу, але страх – це пальне. Взагалі ж намагаюся притримуватись думки – якщо подобається мені, то знайдуться поціновувачі і серед інших.
«На те він і кравець, щоб подертий жупан носити» - ця приказка не про мене. Я у вільний час із задоволенням шию собі одяг. Хочу, щоб дивлячись на мене, люди здогадувались про мою професію.
Як не дивно, більше люблю шити чоловічий одяг – це дуже кропітка робота, чоловіки прискіпливіші клієнти, тому і результат радує більше. Хоча в жіночих моделях є простір для фантазії.
Мене підзаряджають ситуації часового «дедлайну». Якщо наявні конкретні строки, то робота просувається швидко і з’являються додаткові ідеї.
Цілком можу відмовитися працювати зі зверхньою людиною. Підхід: «Ти ж дизайнер, здивуй мене» - відштовхує. Моделювання – наша спільна робота.
Я думаю, що в більшості випадків зустрічають-таки за одягом.
Вірю, якщо виникають негаразди – я на них заслужила. Шукаю причину у собі. Люблю читати психологічну літературу і будувати причинно-наслідкові зв’язки.
Мій головний вчитель – мій син. Дитина навчила мене планувати час, більше встигати, бути відповідальнішою.
У минулому не любила 8-ме березня. Після заміжжя ставлення змінилося. Мій чоловік –шоумен, і кожного року примудряється роботи сюрпризи.
07.03.2016
