Родина наважилась покинути рідну домівку, коли в місті залишатись стало небезпечно : «Наш будинок був іще цілий, коли ми виїхали,- розповіла бабуся Тетяна Абдєєва,- але стало зрозуміло, що треба рятувати дітей. Було дуже страшно».
Вона розповіла журналістам, як ще 1 лютого виїхали з Попасної, коли почались вибухи: «Планували від’їзд на понеділок, але поїхали раніше, в неділю. А в понеділок дізнались, що там вже все було обстріляне. Загинула моя сусідка. В її будинок потрапив снаряд. Повантажились за списками в автобус, приїхали в Лисичанськ. Поселили нас в покинутий будинок без опалення. Діти сильно мерзли. Потім зять Дмитро телефоном зв’язався з рятувальниками і нам допомогли - поселили в актовий зал, обігріли. Добрі люди в Лисичанську нагодували діток. Двійнятам усього по два з половиною роки, дівчинці 6, найстаршому хлопчику 11». Вимушених переселенців в приміщенні вокзалу зустріла бригада мобільної групи вінницьких рятувальників. З дітьми одразу почала працювати психолог. Родина залишилась на ніч в кімнаті відпочинку на вокзалі в комфортабельних умовах.
«Ми трішки побудемо у вас, бо у нас – війна і стріляють»,- так пояснює причину свого переїзду шестирічна Лерочка. Стомлена дорогою і змучена усім пережитим дитина, спочатку закривалась рученятами навіть від спалаху камер, але, відчувши себе у безпеці, навіть почала усміхатись.
Через місяць Клименки планують їхати в Молдову до родичів, у Вінниці оформлятимуть документи: збиратимуть, ті яких не вистачає для виїзду закордон. У Молдові їх чекає рідня.
«Роботу у Вінниці я не знайду,- роздумує вголос Дмитро Клименко, – півроку назад в мене було поранення. Коли йшов з магазину, мені в ногу потрапив осколок міни. Треба операцію робити. Тому хочемо їхати в Молдову».
Із вдячністю згадує батько чисельного сімейства, як допоміг йому лікувати поранення лікар Андрій із батальйону «Вінниця».
Вінниччина готова надати допомогу ще кільком сотням переселенців із Донецької та Луганської областей, звідки зараз масово евакуюють мирне населення.
06.02.2015
