НОВИНИ
СТАТТI
ФОТОГРАФII
ВІДЕОМАТЕРІАЛИ
WEB'ЛIОГРАФIЯ
ТЕМАТИЧНІ РОЗДІЛИ
РАЙОНИ ОБЛАСТІ
ДОВІДКА
>Реєстрація » 
Им`:
Пароль:
Якими розділами порталу Ви користуєтесь?
Тематичний розділ
Каталог сайтів
Новини
Фотогалерея
Тільки головною сторінкою
Відеоматеріалами




Loading...
КОНВЕРТЕР ВАЛЮТ
bigmir)net TOP 100
CТАТТI
09.12.2019
Автор: Балецька О. С.
Web: Посилання: 1. Матеріали обласного архіву м. Вінниці. 2. Матеріали дослідницької роботи Ф. А. Валявського.
Источник: Посилання: 1. Матеріали обласного архіву м. Вінниці. 2. Матеріали дослідницької роботи Ф. А. Валявського.
Юзефо-Миколаївський цукровий завод
Багатство і різноманітність оточуючого світу не раз ставило перед нами запитання звідки походить та чи інша назва міст чи сіл. Адже вони, як і люди, мають свою долю, свою історію.
Цікавою є історія Юзефо-Миколаївського цукрового заводу, який розкинувся підковою на невеликому схилі землі між притоками Десенки, побудований у 1899 році. З однієї сторони знаходиться невеличкий ліс, а з іншої, куди не кинеш оком – безмежні поля. З південної сторони протягнулось невелике поселення – селе Широка Гребля (до речі, гребля була зовсім не широкою, а, навпаки - вузенькою), а на північному сході розмістилось село Йосипівка.

Ці два селища я згадала не дарма, тому що саме жителі сіл будували цукрозавод та працювали на ньому.
Архівні дані говорять, що цукроварня будувалась на пайових правах промисловиком Безаком Миколою Федоровичем – шталмейстером двору Його Імператорської Вевичності, члена Державної Думи.

Сам Безак М. Ф. зі своєю родиною проживав у місті Києві, де на його честь була названа одна із міських вулиць, яка після Жовтневої революції 1917 року була перейменована на вулицю Комінтернівську.

Від свого батька Федора Олександровича він успадкував чисельні землі на Україні.

Будучи дуже віруючою людиною, Микола Федорович, за словами старожилів, з 1905 по 1912 роки побудував п’ять церков у селах: Михайлин, Юзефівка, Флоріанівка, Рубанка, Сошанськ.
Коли він приїжджав у своє помістя Юзефівка, в святкові та вихідні дні обов’язково відвідував церкву та молився. По закінченні церковної служби пан Безак завжди роздавав бідним людям милостиню, зокрема одній багатодітній вдові (у якої пропала корова) він дав 50 рублів і сказав: «Купіть корову, нехай дітки п’ють молоко”.

Із вуст в уста передавалось сельчанами про гуманність Миколи Федоровича. Коли на одній із вулиць Юзефівки загорівся будинок, сильний вітер перекинув вогонь на сусідні хати. Згоріло більше десяти хат, тоді пан Безак проявив великодушність та милосердя: на свої кошти закупив будівельні матеріали і відбудував постраждалим селянам їх житла.

Побутує версія, що назву заводу Микола Федорович дав на честь своїх дітей Юзефи та Миколи, але є ще і друга версія, яка більш правдоподібна.

Як правило в ті часи релігія мала великий вплив. Коли був збудований завод, то запросили священника для освячення. Був саме грудень місяць 1899 року і день Святого Миколая. Словами священика були: «Отныне построен по Божьей воле на земле Юзефовской и освящен в день Святого Николая завод будет называться Юзефо-Николаевским».

Завод був побудований за проектом чехословацьких інженерів, технологія та устаткування також було завезено із Чехії.
Початкова потужність заводу була 3000 центнерів за добу, вихід цукру - 260-280 центнерів. Умови праці на заводі були важкими, працювали по 12 годин. Всі трудомісткі процеси виконувались вручну. Важка праця діставалась на долю робітників, які підготовлювали вапняковий камінь. Його розбивали на кусочки 100×100 мм. Кожен працівник складав свій набитий камінь в рівні штабелі, щоб можна було оцінити його роботу. За один кубометр набитого вапняку давали 30 коп.

Важка праця була і на цегельному заводі. Глина для приготування цегли копалась вручну, перевозилась тачками, кінна сила замішувала глинисту масу і знову ж таки вручну набивалась у форми. Цегла йшла на будівництво цукрозаводу та барачних приміщень.

Вручну проводилась очистка відстійників від чорного та дефекатного бруду. Наймані бригади робітників, які вручну копали двометровий шар спресованих відходів працювали на всіх цукрових заводах.

Крім важкої праці на заводі не дотримувались техніки безпеки, що приводило до каліцтва працівників. А хвора чи покалічена людина нікому була не потрібна. Лише після Великої Жовтневої революції умови праці стали покращуватись, але потужність заводу не підвищувалась до 1933 року. У цьому ж році побудували і залізничну колію до станції Кордишівка довжиною 9 км, був виділений паровоз на якому працював машиністом Остапчук Ф. І., а кочегаром Оксюта А. І.
1937-1938 рр. ввійшли в історію заводу, як страшна трагедія і завжди буде нагадуванням про жертви репресій 23-х працівників. Це були хороші спеціалісти, трудолюбиві, чесні люди, яких забирали прямо з робочих місць, не даючи попрощатися із рідними.

Ось про що розповіла дочка репресованого Свірського А. І. Броніслава: «Мама поїхала в Вінницю на побачення з батьком, та їй не дозволили. Вона довго ходила біля тюремних стін і заглядала у вікна. Раптом з-за решітки одного вікна появилась голова мого батька. Він встиг крикнути: «Броня, я вже не повернусь, живи одна, бережи нашу доньку». Мені тоді було 4 роки». Лише одному із всіх репресованих, кому довелось вижити, це Дромарецькому І. Ф., який після 10 років каторги в Архангельських таборах повернувся додому.
1941-1943 рр. цукрозавод був окупований фашистами. Все цінне устаткування було вивезено в тил. Під керівництвом офіцера Червоної Армії тов. Меркулова була створена невелика партизанська група, яка пускала під укіс ворожі поїзди. На дільниці Гулівці, Голендри, Миколаївка, Кордишівка, Козятин було знищено сотні ворожих солдатів та офіцерів, десятки вагонів із бойовою технікою та боєприпасами. Щоб виготовлений цукор не дістався ворогові, диверсійна група підпалила цукровий склад і солодка маса пливла розплавленою рікою, застигаючи на дорозі.

У 1945 році завод дав першу післявоєнну продукцію, але основним завданням було збільшити потужність заводу.
Роки змінювались роками, змінювались директори, головні інженери, працівники, вдосконалювалась технологія виготовлення цукру, тож не можна не відмітити і ті показники, що продукція нашого заводу була визнана у 1966 році найвищої якості. Було розпорядження відвантажити на експорт 1000 т. цукру у Швецію та 600 т. в Іран.
Починаючи з 1951 року і по сьогоднішні день цукровий завод постійно модернізується.

Так у 2000 році, за сприянням інвесторів, на чолі з генеральним директором Захарченком Валерієм Леонідовичем газифіковано ТЕЦ цукрозаводу, встановлено потужний турбогенератор. Добова потужність з переробки цукрових буряків зросла до 1980 тонн.

Також на заводі проведена модернізація цукросушильного відділення з метою збільшення продуктивності по сухому цукру до 320 тонн на добу, що відповідає продуктивності заводу по переробці 2500 тонн буряка на добу.

Хоча цукрозавод був заснований у 1899 році, він і сьогодні успішно працює як одне із найпотужніших сучасних підприємств Козятинщини, яким пишається Подільський край. На ньому працює близько 500 громадян. Щоденно виробляє по 400 т. цукру, у середньому пакуючи 8 – 9 тис. мішків за зміну.
У цьому році ми відзначатимемо 120-річчя створення цукрозаводу, із кожним роком збільшуючи та удосконалюючи продуктивність виробництва солодкої продукції.


 Звертань: 484






ВIДПРАВИТИ SMS:
Оператор:
Абонент:
Повiдомлення:

За пiдтримкою smsline.biz

 ВОУНБ © 2009   Internet Studio Aura