Вінничанка Мирослава Слободянюк три роки тому видала свою першу двомовну літературну збірку «Невидиме сонце». За перший місяць після друку збірка набула шаленої популярності й буквально «розлетілась» у будинки вінничан. Про свою творчість та плани на майбутнє письменниця розповіла читачам Vin-people.
— Літературою я займаюсь ще з раннього дитинства: скільки себе пам’ятаю, римувала щось для уроків, дописувала у шкільну газету. Вперше мої вірші опублікували в місцевому збірнику про село «Мій Деребчин». Напевне тому, що я так любила літературу, я й вступила на факультет журналістики. Саме в коледжі відбулось моє становлення як літераторки та журналістки. У нас було багато літературних гуртків, всеукраїнських та міжнародних конкурсів, відвідуючи які, я й почала заходити себе, — згадує Мирослава.
У 2017 році світ побачила її перша літературна збірка «Невидиме сонце». Особливістю збірки було те, що вона була написана двома мовами: арабською та українською. Арабською її переклав імам вінницької мечеті.
— Так, той захід був просто неймовірним, адже майже сотня людей прийшли на презентацію, яка тривала три години. І всім дуже сподобалось. У той день я продала книг на 12 500 гривень, — каже письменниця.
Метою того заходу було не лише видати книгу, а й організувати благодійний збір коштів на лікування важкохворої вінничанки Анжеліки Фалейтор.
— Я тоді твердо для себе вирішила, що не зароблю на цьому виданні ні копійки. Я мріяла видати книгу й моя мрія здійснилась — чому б не допомогти здійснити мрію ще комусь? Анжелічка зараз навчається на третьому курсі університету й мене це дуже радує. Так одного дня здійснились дві мрії, — розповідає Мирослава. — Зараз я працюю над двома дуже цікавими виданнями, одне з яких для дітей, а друге — збірка коротких новел. Думаю, наступного року зможу видати обидві книги. Усім, хто буде читати цю статтю, хочу порадити завжди слідкувати своїй мрії та розвивати сонце всередині себе. Розвивайте свій талант та мрійте, і все буде так, як ви цього бажаєте!
Наворожені
І коли мені вірші і сни –уже не римуються.
А слова переходять у дні, немов зими у весну.
Я згадаю тебе, і як діти від сонця жмуряться.
Немов рання роса на світанку живою воскресну.
Із небес до землі ми на крилах м`яких принесені.
Кимось іншим, сильнішим за нас – наворожені.
Від ворожих очей, десь далеко вітрами віднесені,
І любов`ю в солодких вустах переможені.
Те літо
Колись, либонь, зійдем із електрички,
Що вже давно пропахла листопадом.
Нашу любов переростем у звички,
Із запахом свічок та шоколадом.
Я відівчу тебе палити
Й забороню вночі гуляти.
І від нещасть буду любов’ю крити,
Не дам біди тобі завдати.
Взамін привчиш мене до дому,
Змусиш навчитись готувати,
Поділиш навпіл горе й втому,
Любити будеш, не казати.
І осінь нам переросте у весну,
Ми купимо для трьох нове авто.
Зима нам піде за куму, за хресну.
В те літо, що я виграла в лото.
Коли ми щасливі, наші легені повні п'янкого повітря, що, немов, молоде вино стрімким витоком збурює кров й змушує душу відчувати.
– відчуваєш? Тільки не зупиняйся! Ковтай його на повні груди і танцюй.
Бо завтра велике місто, безкрайній, пустий Чорнобиль
задушить в своїх обіймах не лише в кровавиці кисню.
Та тільки те буде завтра, сьогодні давай танцювати,
якщо ми не ляжем спати, то «завтру» для нас не настати.
Тим часом, тебе на повну вдихаю в свої легені.
Мов димом, тобою повна затримую пульс на мить.
З «Високого замку» Львова рахуємо сузір’я міста,
Що, мов відзеркалок неба, здається, ось-ось згорить.
Велике шаманське дійство, де сотня однаково-різних.
Забувши, що скоро завтра затримують в серці мить.
Amantes-amentes – танцюємо посеред неба,
Заплющивши очі світу, залишимо його для двох.
Закриємо навік сьогодні, бо завтра ще нам не треба.
Віддам тобі душу, любий, зроби лиш останій вдих!
Invisible sun
«А сонце приходить тоді аж коли вже
чекаєш від нього хіба що листів.»
Ю. Ізрик
Крізь штори віконні цілуєшся з небом,
Вустами, очима, краєчками вух.
Сніданок відмітимо сиром та медом,
І голос солодкий заллє мені слух.
Блукаю очима по стінах даремно,
Рахую сузір’я на смуглих плечах.
Злипаються вії. Холодно, темно.
Та тіло зігріється в теплих руках.
По венах гормони, б’ють пристрасно нерви.
Лоскочуть за душу любовні слова.
Крокують хвилини із навиком стерви.
Від запаху Сонця болить голова.
«… а сонце приходить бо я відчиняю
всі вікна і двері всі брами й пости
прости мене серце що пульс зупиняю
зійди мені сонце і день запусти.»
Авторка: Соломія Романова
Головне фото Анни Борачук
21.05.2020
