На східному краєчку Погребищенського району, на річці Оріховатці, лежить чималеньке (близько 900 мешканців) село Новофастів. Раніше село називалося Голохвасти або Голохвастів (ото звідки Свирид Петрович), ну а хто його перейменував – точно не відомо, як не відомо і хто заснував село, і коли. У 18 столітті воно вже існувало. Було купа власників, поляків, бо тоді то була територія Польщі, із яких варто зупинитись на Ганських – це прізвище ми знаємо по історії із Бальзаком, та Любовицьких, які купили маєток наприкінці 19 століття.
Левківка розташована за 25 км від Погребища, і зовсім поряд із витоком Росі – за кілька км. На витоки Росі групи їдуть відносно часто – це ми визначили по заповненості смітників біля альтанок, і столів, а от у Левківці, де гарно зберігся невеликий палац – туристів не буває взагалі. Може то і не архітектурний шедевр, але ж історична пам’ятка, і пам’ятка архітектури, яку, через традиційну некомпетентність у перелік офіційних пам’яток не включили.
Недалеко біля села Ординці, в Погребищенському районі, починається ріка Рось. Не дуже велика – всього 346 км, але надзвичайно красива. Її історичне значення для України, та і для східних слов’ян загалом, важко переоцінити. В її долині жило плем’я полян, князь Кий – виходець із Поросся, Рось дала назву країні – Русь. Витік досить скромненький, обладнаний у радянський час та у часи незалежності. В долині Росі величезна кількість пам’яток архітектури, історії та природи.
До Сопина, як і до більшості навколишніх сіл веде бруківка. Як же зручно влаштувалося місцеве керівництво – дороги з твердим покриттям їм збудували ще півстоліття тому, і вони вважають, що так і має бути. Ну бруківка ж, класно, он у багатьох європейських містах історичні центри забруковані, а тут навіть села. Круть. Частіше б вони їздили по тих бруківках, де вуха закладає, а зуби потрібно тримати міцно зціпленими, щоб язика не відкусити.
Палацик Тишкевичів у Спичинцях часто порівнюють із палацами долини Луари, хоча використавши таке порівняння і включивши здоровий глузд можна припустити, що збудуй хтось щось подібне в долині Луари, то це, в кращому випадку, був би будинок челяді, або взагалі господарське приміщення. Це моя особиста думка, яка не означає, що садибний будинок у Спичинцях мені не сподобався – сподобався, навіть дуже. Але долина Луари…
Старостинці. Прекрасна церква, водяний млин та ферма-фортеця
За 12 км на північ від Погребища, при дорозі на Ружин, на берегах річки Білуги, лежить село Старостинці. Вважається, що заснували його у 1606 році. “Словник географічний Польського королівства та країв слов’янських” вказує, що село тривалий час належало родині поміщиків Ржевуських, із Погребища (це ті самі, з яких вийшла Евеліна Ганська, відома, як дружина Оноре де Бальзака). у 1800 році Старостинці, разом із навколишніми землями, купив Каспр Івановський, за сприянням якого, на кошти парафіян, було зведено головну пам’ятку села – церкву святої Параскеви.
Колись давно (дуже-дуже давно) на цьому місці, відносно недалеко від початку основи цивілізації полян – річки Рось (вона ж і дала назву цілій державі), стояло містечко Рокитня. Перші згадки про це містечко датуються 1148 роком. У сумнозвісних 1239-1240 роках Рокитня була знищена ордою й від неї залишилися лише погреби (багато погребів) – це місце почали називати Погребищем, а потім назва перекочувала й до відновленого міста.
Перша назва Веселинівки – Вацлавка. З брошурки про Погребищенський район я дізналася, що це була власність графа Ржевуського: «У селі Вацлавівка, яке за радянських часів перейменували у Веселівку проживав у своєму маєтку граф Вацлав Ржевуський.» Але це не так!
28.04.2023
