CТАТТI

31.10.2016

Автор: Тупчій Л.

"Було завжди відчуття необхідності вилити на папір пережите, наболіле, ту думку, той настрій, що виникали в залежності від того чи іншого епізоду або періоду життя, як особистого, так і суспільного, перед очима завжди були ті вдумливі, розсудливі, прості і не прості, частіше чомусь сільські (хоча я сам виріс у місті) люди, які вчили мене, а інколи і досі вчать! – вірі." – так писав про свою творчість наш земляк – педагог, священик, поет, філософ Анатолій Леонідович Загрійчук (отець Анатолій).

В ці січневі дні йому виповнилося б 65 років... Але майже вже два роки пройшло з його передчасної смерті, коли відійшов у Царство небесне, завершивши пастирське служіння на Землі, але не завершивши своєї творчої праці, бо не все ще написав із задуманого і не видав ще всього написаного цей талановитий чоловік, котрий одночасно служив і людям, і Господові, і був членом Національної спілки письменників України.

Я пізнаю поезію з печалі,
з душевних скрут, душевних роздоріж,
коли мене безсонними ночами
невпинних сумнівів шматує ніж.
Дощі ідуть квітневі, білопінні,
нуртуючи в розсідланих річках, -
зриваю я свої печалі сині
у строфах цих ось і рядках.

Саме такі поетичні строки ми бачимо в одній з його збірок "Обличчя" (Вінниця, 1994). А першою ластівкою була збірка "Жарини", яка вийшла у серії "Перша книжка поета" ще 1991 року у Києві. А потім їх ще було кільканадцять – у віршах та прозі, які він писав майже півстоліття.

Народився наш земляк 15 січня 1951 року у Жмеринці. Навчався у ЗОШ №5, закінчив філологічний факультет Вінницького педагогічного інституту. Служив у війську, де отримав серйозну травму, що підірвала його здоров'я. Після чого вчителював у сільських школах – Лозовій Шаргородського району і на Жмеринщині – в Вознівцях, Зоринцях, Браїлові. Потім працював директором Жмеринського районного будинку творчості школярів і юнацтва у Браїлові. Далі – вступив на заочний відділ богословської академії, після закінчення якої 1995 року прийняв рукоположення, мав парафію в одному з храмів Жмеринського району. У 1996 році був прийнятий до Національної спілки письменників України. З 1995 року випустив півтора десятка збірок: "І я, о Господи, чернець", "Дзвони по душі", "Подільські стожари", "Страсна свічка у долонях", "Ще зозуля кує...", "Золото Покрови" та багато інших. Писав він також і для дітей – збірка "Різдвяне віконечко", а деякі твори для дітей друкувалися у літературно-мистецькому часопису "Вінницький край". Кілька збірок поезій та деякі прозові твори зберігаються у фондах Жмеринської центральної районної бібліотеки з дарчим написом автора.

...Поезія Анатолія Загрійчука, або отця Анатолія, переважно – на релігійно-філософську тематику. Автор досконало знав особливості фольклору, традицій, звичаїв і вміло використовував їх у творчості. Тому читаються його вірші дуже легко.

Мій монастир – моя душа,
і келія – нужденне серце.
О Боже мій, Ієшуа,
як у словах знайти усе це?
Мій монастир – моя душа.

"Те, що я пишу, - дар Божий. І поезія для мене – це більше, ніж золото, яке не горить, не зникає, не піддається інфляції", – жартував отець Анатолій.

Помер Анатолій Загрійчук у Жмеринці 8 лютого 2014 року, похований на монастирському цвинтарі у Браїлові.

Пишаємося своїм талановитим земляком, його надзвичайним умінням поєднувати поетичне й духовне. Нехай спочиває з Богом, а його вірші надихають нові покоління на гарні і добрі діяння!