На берегах тихої річки Десенки у величавому оточенні лісу й розкішних садів розкинулось це мальовниче село, багате на хороших, талановитих і роботящих людей. П’ятьма Зірками Героїв Соціалістичної Праці відзначені трудівники цієї славної землі. Десятки трударів нагороджені орденами та медалями за самовіддану працю. Не кожне село може гордитися тим, що народило і виховало людину, чиє ім’я стало відоме всій країні – Прокопа Калениковича Романенка, удостоєного звання двічі Героя Соціалістичної Праці, який до краплини віддав йому свою безмежну любов.
У біографії Прокопа Калениковича уособлюється нелегка доля українського селянина, продовжувача хліборобського родоводу. Цьому талановитому селянину судилося стати керівником колективного господарства у рідному селі, звеличивши його трудовими подвигами.
Народився П.К. Романенко в 1906 році (8 липня)* 21 липня за новим стилем у бідній родині в с.Сосонка, нині Вінницького району. Не довелось йому вивчати науки ні в молоді роки, ні пізніше. Але все своє свідоме життя він завжди наполегливо вчився в інших, сумлінно працював і віддавав людям свої знання і досвід.
*Дата народження за метричною книгою Михайлівської церкви с.Сосонка за 1906 р. ДАВО. – Ф.Д-904. – Оп. 21. – Спр. 79. – Арк. 216 зв. – 217.
Вже з середини 20-х років земляки знали його як ініціатора й активіста громадського життя. У той нелегкий і тривожний час став він комсомольцем, боровся з куркулями.
Бідняки обрали його до ініціативної групи з створення у селі колгоспу, згодом – головою комітету незаможних селян.
Долаючи власні сумніви і вагання, двадцять родин, серед яких були і батьки Прокопа Романенка, у 1930 році об’єдналися у колгосп і назвали його “Ленінський шлях”. Зігріті вірою в краще майбутнє, перший спільний урожай зібрали успішно. Радував трудовими досягненнями і кожен наступний рік.
У тридцятих роках П.К.Романенко став комуністом, працював бригадиром будівельників і рільничої бригади, головою споживчого товариства і головою виконкому сільської ради.
У період голодомору 1932-1933 рр. Прокіп Каленикович, ризикуючи власним життям, як міг захищав рідне село від свавілля заготівельних бригад (про це є свідчення багатьох односельчан). У цей же період, працюючи головою сільської ради, ініціював відкриття дитячого садка, де його дружина Ганна Йосипівна Романенко готувала харчі для дітей з бідних сімей, які потерпали від голоду. Завдяки його зусиллям, у селі Сосонка не було тотального голоду.
У тридцятих роках за задумом Прокопа Калениковича на річці Десенці спорудили гідроелектростанцію. То була одна з перших колгоспних ГЕС у нашій місцевості. Електрифікація села сприяла підвищенню добробуту людей. Тоді ж за його пропозицією створили у с.Сосонка хату-лабораторію. Так, на основі науково-дослідної роботи колгоспники підвищували врожаї на своїх пісних землях.
Із року в рік кожної весни і осені жителі села насаджували ліс і сад, прикрашаючи свою землю. Сосни і дуби, берізки і граби, яблуні й груші, сливи й вишні – все це Прокіп Романенко разом з односельцями насаджували й викохували.
Тільки б жити та радіти. Та ні ж, гірке горе прийшло на нашу землю. Початок Великої Вітчизняної війни застав П.К.Романенка у Києві – слухачем курсів секретарів партійних організацій при Центральному Комітеті Компартії України. Звідси добровольцем пішов на фронт, обороняв столицю України у складі окремого дивізіону. Влітку сорок другого року, коли фашистські полчища рвались до Сталінграда, в одному з боїв його було важко поранено. Спочатку – лікування у польовому госпіталі, а потім – робота в Киргизії.
Після звільнення від фашистських окупантів Сосонки у березні 1944 року Прокіп Каленикович повертається у рідне село, прагнучи поринути в трудові будні, щоб якнайшвидше підняти з руїн сплюндроване фашистами господарство.
Хіба можна виміряти горе, муки і страждання, які мешканцям села довелось пережити за тридцять два довгих і страшних місяці ворожої окупації. Після визволення села на перших зборах колгоспу в скорботному мовчанні люди вшанували пам’ять свого першого голови Микити Івановича Сташка, розстріляного фашистами, який евакуював найцінніше добро колгоспу – худобу і машини.
Земляки покладали великі надії на свого голову сільської ради. І Прокіп Каленикович Романенко виправдав їх сподівання.
Так, саме так треба відновлювати колгосп, орати і сіяти... Наступного ж дня Прокіп Романенко відправився до Вінниці в райком партії, звідти – до військового коменданта. Не з порожніми руками повертався голова сільради у рідну Сосонку: четверо коней привів із собою.
Нелегко було колгоспові підніматись на ноги в ті перші післявоєнні роки. А тут ще посуха, неврожай сорок шостого року. Не везло колгоспові і на голів правління.
У січні 1950 року громада села одностайно обрала П.К.Романенка головою правління колгоспу “Ленінський шлях”, поклавши на нього надзвичайно важку й відповідальну місію.
Природа більш за всіх обділила Сосонку родючими ґрунтами. Навкруги чорноземи, а тут – піски. Як же сталося, що колгосп, очолюваний П.К.Романенком, став так швидко підніматися вгору, виходити в передові у передовому районі? Довіра людей! Прокіп Каленикович заслужив довір’я і підтримку людей, бо їх болі сприймав, як свої власні, бо жив він тими ж турботами, що і вони. Саме з цього – з людяності, з поваги до людей праці, до справжніх господарів – і почалась діяльність нового голови колгоспу. І не тільки з цього. Він ні собі, ні іншим спокою не давав.
Вечорами всі бригадири і ланкові навчались на агротехнічних курсах, якими керував агроном Т.І.Романенко. Прокіп Каленикович вчився разом з усіма. У господарстві запроваджували прогресивні технології, передовий досвід, запозичений в інших.
І двох років не минуло, як його обрали головою, а прибутки колгоспу уже складали 1 мільйон 400 тисяч карбованців. Ці досягнення у 1952 році принесли трударям села і славу і шану. Уряд високо оцінив їх сумлінну працю: голові колгоспу Прокопу Калениковичу Романенку, агроному Тилимону Івановичу Романенку, ланковим Теодосії Федорівні Ковальчук, Євдокії Іллівні Романенко було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці, а на грудях багатьох колгоспників засяяли ордени та медалі.
Це стрімке зростання було, насамперед, наслідком великої організаторської роботи з підвищення культури землеробства. Вирішальну роль у цьому відіграло введення правильних сівозмін і особливо систем удобрення полів, виготовлення торфокомпостів, запровадження люпинізації. Так вишукувались все нові резерви підвищення родючості землі.
Тоді колгосп “Ленінський шлях” обробляв 2060 га закріпленої землі, у т.ч. 1700 га орної. Виробничим напрямом було вирощування зернових, технічних, овочевих, плодових культур та розведення м’ясо-молочної худоби. Бригада з 18 чоловік займалась розведенням риби в річці Десенці.
У 1958 році земля щедро віддячила своїм невтомним трударям, які зібрали зернових з гектара по 19,7 центнера, цукрових буряків – 328,2. На кожних ста гектарах угідь було вироблено по 390,6 центнера молока і по 102, 6 – м’яса.
У період недороду, як пригадують односельчани, Прокіп Каленикович, не вагаючись, продав службову машину, щоб закупити зерно і засіяти поля.
Було чимало безсонних ночей, тривог і хвилювань, коли траплялись несприятливі погодні умови. Але навіть тоді, завдяки зразковому порядку й організованості на кожній ділянці великого господарства, сумлінній і невтомній праці, люди досягали рекордних урожаїв.
П.К.Романенко, будучи з 1950 по 1959 рік незмінним головою колгоспу, сповна і яскраво виявив талант керівника і новатора сільськогосподарського виробництва. За цей період невпізнанно змінилося село, а очолюваний ним колгосп “Ленінський шлях” став одним із кращих господарств області, перетворившись у потужне механізоване господарство з прибутковим тваринництвом і рослинництвом. У колгоспі під його керівництвом стабільно вирощували багаті врожаї зернових, технічних і овочевих культур, домагалися високої продуктивності тваринництва.
У наступні роки наслідки господарювання засвідчили, що самовіддана праця хліборобів дала плідні результати. Вищою ставала продуктивність праці, знижувалась собівартість продукції, зростали прибутки і оплата праці трудівників. Споруджувались нові виробничі приміщення, десятки ошатних будинків для колгоспників.
Дбайливий голова прагнув зробити життя селян не лише заможним, але й красивим, щоб повсюду линула пісня, щоб щастя не обминуло жодної родини, щоб молодь залишалася у господарстві. Мудрий голова залучав її до праці, дбав про добробут і дозвілля. У сосонській середній школі було запроваджено виробниче навчання. Випускники разом з атестатом зрілості одержували посвідчення тракториста, слюсара, садівника чи іншої професії. Щорічне свято врожаю в школі було новою традицією Сосонки. Після закінчення десятирічки багато молоді ішло працювати в поле, на ферми.
Та і як було не радіти Прокопу Калениковичу, людині, яка все життя своє ходила біля землі, любила її так, що здавалося чула, як вона дихає. Як не радіти, коли тоді після закінчення десятирічки Надія Лавренчук, Григорій Сташко, Наталія Рома, десятки інших юнаків і дівчат пішли шляхом батьків, пізнавали всі таємниці хліборобської справи, таємниці землі, яка годує весь світ.
Тоді ж і його дочки Ніна й Олександра після закінчення школи трудилися у рідному господарстві. Згодом Ніна закінчила педінститут, працювала вчителем.
У 1958 році за успіхи у розвитку сільського господарства багато передовиків України було нагороджено високими відзнаками, 233 удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці (18 вінничан). На грудях Прокопа Калениковича Романенка засяяв орден Леніна і друга Золота Зірка.
Заслужено були відзначені в різні роки й інші трударі села. За одержання високих урожаїв кок-сагизу члени ланок Г.Ф.Головня, Є.Я.Мороз, Г.І.Ковальчук і Н.К.Козак нагороджені орденом Леніна, а ще дванадцять – відзначені за звитяжну працю орденом Трудового Червоного Прапора.
У когорті шанованих людей села його соратники – С.П.Турчик, І.К.Мандренко, С.М.Мороз, О.М.Солоненко, О.П.Ковальчук, які вершили трудові подвиги. Усе життя самовіддано трудилися: його дружина Г.Й.Романенко, брат з дружиною – В.К.Романенко та Є.І.Романенко, Т.С.Ковальчук, М.В.Кравчук, Є.Д. Кудраш (Солоненко), М.Ф.Головня (Романенко), Г.П.Собко (Мороз), С.К.Сташко, В.О.Білий, М.М.Буздиган, М.А.Ящук, В.З.Захаревич, М.П.Бабенко, М.Я.Мороз та ін. Поважають земляки бригадира овочевої бригади В.К.Сташка, нагородженого орденом Трудового Червоного Прапора, та членів овочевої ланки: М.М.Романенко, Т.В.Романенко, Т.П.Романенко, Г.І.Головні, Г.М.Романенко, А.П.Захаревич, Д.М.Дзигаленко, А.Х.Романенко, Г.Т.Сташко, Н.К.Мандренко, Є.І.Москаленко, Г.П.Демченко, Г.Й.Дзигаленко, Н.М.Романенко, А.В.Сусол, Г.І.Романенко, Г.Г.Дзигаленко.
Не виміряти енергію, з якою працював Прокіп Каленикович, не злічити хороших справ, зроблених ним. І ніяка сила не спроможна була б відволікти його від безпосереднього керівництва господарством, якби не хвороба. У 1959 році, вийшовши на пенсію, продовжував плідно працювати почесним членом правління, адже досвід у нього був багатий, творчої ініціативи – невичерпне джерело.
У липні 1961 року на центральній площі села біля Палацу культури встановлено бронзовий бюст великій Людині – двічі Герою Соціалістичної Праці П.К.Романенку, що уславив рідний край звитяжною працею.
Його не стало влітку 1965 року. Ім’ям колишнього голови названо вулицю рідного селища, на якій зараз мешкає родина його онука, поле, на якому трудиться достойна зміна.
На орбіті керівництва господарством, яке періодично реорганізовувалось, з’явилися інші постаті. Безпосередніми послідовниками знаменитого земляка, котрим громада довірила очолювати господарство, за цей час були Тилимон Романенко, Григорій Захаревич, Ілля Надкриничний, Іван Маланкевич, Петро Вовк, Микола П’ятак (майже двадцять років очолював господарство), Павло Кривоніс, Дмитро Педоренко, Юрій Табачник, Анатолій Сторожук. У 1992 році І.В.Сташко організував фермерське господарство “Світанок”, яке спеціалізується на вирощуванні зернових культур. Нині благоустроєм села опікується новообраний голова сільської ради А.В.Гідрович.
Гордиться сосонська земля своїми талановитими людьми різних професій, які плідною діяльністю примножують її славу: В.І.Биченком, генерал-полковником, який командував будівельними військами Радянського Союзу, М.В.Захаревичем, генеральним директором Національного академічного театру ім.І.Франка, В.П.Сторожук, поетесою, заслуженим працівником культури України, Т.В.Кузьмик, яка працювала головним інспектором управління культури Вінницької облдержадмініс-трації, В.С.Сташком, полковником, завідувачем кафедри льотно-інженерних військ Київського інституту цивільної авіації, М.В.Дзигаленком, полковником повітряно-десантних військ, В.С.Корнійчуком, кандидатом наук, викладачем Львівського університету ім. І.Франка, В.С.Продиусом, головою Ради директорів корпорації “Прем’єр-Фінанс”, Н.М.Копитко, кандидатом наук, викладачем Вінницького аграрного університету та ін.
Хліборобський родовід легендарного П.К.Романенка продовжив його онук В.В.Захаревич, здобувши у 1992 році вищу аграрну освіту. Згодом він організував у селі фермерське господарство “Промінь”. Василь Васильович успадкував від свого діда хліборобську мудрість, душевну щедрість, добропорядність і велику любов до землі-годувальниці. Нині у рідному селі Сосонка більше 200 пайщиків довірили йому свої паї, здавши їх в оренду, де він господарює з дружиною
Людмилою Василівною і синами Володею та Петром. 450 гектарів – чимале господарство і всього дванадцять працюючих дають усьому лад.
Понад п’ять років очолює реорганізоване сосонське господарство СТОВ “Вінницька МТС” Валентина Іванівна Горчинська. У господарства нині небагато ґрунтів – усього 670 гектарів. Минулого року більшість площ зайняли під зернові: засіяли 308 гектарів пшеницею, ярим ячменем – 110 гектарів, вівсом – 27. Тож на 150 гектарах тутешніх сільськогосподарських угідь озимі в гарному стані, вселяють надію на вагомий урожай-2006. Але сподівання тут підкріплюються результативною працею трудівників села. Головне у господарстві є кому працювати: залишилися кваліфіковані механізатори. Серед них П.В.Романенко, молодий механізатор М.В.Конопліцький. Повернувсь у господарство Г.Я.Копитко з сином Ігорем, який довгий час раніше працював тут комбайнером. Продовжують успішно трудитися ветерани – уже пенсіонер М.П.Бабенко й М.Я.Мороз, який понад два десятки років працює у господарстві. Щоденно переймаються питаннями технічного забезпечення робіт у агропідприємстві головний інженер СТОВ “Вінницька МТС” С.О.Романенко та бригадир тракторної бригади В.В.Куляс. А хто в Сосонці не знає Д.М.Педоренка? Уже на пенсії, але продовжує приносити користь господарству як інженер з охорони праці й разом із тим займається газифікацією села. Більше чотирьох років успішно трудиться головний агроном із вищою освітою С.В.Уманець і головний бухгалтер товариства, молодий спеціаліст Т.М.Дишливенко.
У господарстві нині відроджується галузь свинарства. Дещо поновили технічну базу, придбавши трактори, – три ЮМЗ-6, один МТЗ і екскаватор.
Молоді хлібороби на прекрасному прикладі П.К.Романенка, талановитого організатора сільськогосподарського вироб-ництва, вчаться жити і працювати.
Сьогоднішня Сосонка – газифіковане село, яке прикрасилось новими добротними будівлями, асфальтовими дорогами і тротуарами.
Промайнуло сорок літ, як не стало Прокопа Калениковича, змінилося село, та люди не забувають уславленого земляка, котрий зробив їхню Сосонку знаменитою, засвідчивши конкретними справами: українське село здатне піднятися із злиднів і розрухи.
Краса, гордість і багатство України справедливо пов’язуються із селом. Дбаючи про село, ми забезпечуємо майбутнє нашої держави, її гідне місце у світовій спільноті.
Шановні вінничани! Відмічаючи сьогодні 100-річчя з дня народження видатного земляка П.К.Романенка, щиро зичу, щоб наливалися життєдайними силами ниви, повнилися багатими врожаями, щоб село наше стало заможним і щасливим. Добра вам, здоров’я і нових звершень!
В.В.Черній, заступник голови Вінницької облдержадміністрації
28.03.2010
