Герш Іцкович Будкер
|
Видатний вчений-фізик родом з Мурафи
Слово „неможливо" для нього не існувало. Чим важчою була задача, тим більше вона його захоплювала. Рішення, які він знаходив, були оригінальні, несподівані, прості та ефективні В. Вайскопф, професор Массачусетського технологічного інституту, США
Фронтон головного корпусу Інституту ядерної фізики у Новосибірську прикрашає світлова доріжка, яка загоряється у святкові дні. І тоді над спорудою мчать одна одній назустріч дві яскравих цятки, щоб, зустрівшись посеред доріжки, спалахнути сліпучою зіркою. Це – символічне зображення зустрічних пучків і одночасно емблема Інституту ядерної фізики, який дав світовій науці найефективніший метод дослідження структури мікросвіту.
А тоді, в кінці п'ятидесятих, потрібна була неабияка сміливість і всеперемагаюча віра в успіх його керівника – Андрія Михайловича Будкера (в світі науки він більше знаний під цим ім'ям), якими зумів захопити своїх колег, щоб узятися за реалізацію такої, здавалося б, абсолютно безнадійної на той час ідеї зустрічних електронних пучків. І так було усі роки...
Мабуть не всі вінничани знають, що видатний вчений – фізик, академік Академії наук СРСР, засновник і до кінця життя незмінний директор Інституту ядерної фізики Сибірського відділення АН СРСР Герш Іцкович (Андрій Михайлович) Будкер, – уродженець Подільського краю.
За своє недовге 59-річне життя академік Будкер зробив так багато в науці, що його цілком можна поставити в один ряд з такими видатними вченими колишнього Радянського Союзу, як І.В. Курчатов, І.Є.Тамм, А.Б. Мигдал та іншими. Як великий учений та вмілий організатор своєю самовідданою працею та яскравим талантом він заклав основи експериментальної бази ядерної фізики і термоядерних досліджень.
Народився Андрій Михайлович 1 травня 1918 р. в селі Мурафа Шаргородського району Вінницької області. Коли малюку виповнилося всього два тижні від роду, батько його трагічно загинув. Мати виростила хлопця одна. У другій половині 20-х років сім'я Будкерів переїхала жити у Вінницю. Юнак вчився легко, йому досить було послухати пояснення учителя, щоб наступного разу відповісти на відмінно.
В 1936 р. Андрій Михайлович закінчує середню школу № 9 і вступає на фізичний факультет Московського державного університету. Фізика, як наука, захопила молодого Будкера з самого початку.
Свою першу наукову працю А.М. Будкер здійснив ще у студентські роки під керівництвом І.Є. Тамма. Вона була присвячена проблемі пошуку тензора енергії – імпульсу електромагнітного поля у рухомих середовищах. Можливо вже тут майбутній академік побачив величезні перспективи у дослідженнях таких складних систем, як потужно-струменеві прискорювачі та термоядерні реактори.
24 червня 1941 р. з останнього державного іспиту молодий Будкер іде на фронт. У польовій зенітній частині він зробив своє перше відкриття, вдосконаливши систему управління зенітним вогнем. Командир частини назвав створений ним прилад «АМБ».
По закінченні війни А.М.Будкер поступає в теоретичний відділ Лабораторії № 2, яка працювала під керівництвом І.В.Курчатова (так колись називався Інститут атомної енергії ім. І.В.Курчатова). Працював з видатними фізиками.
Перші професійні праці А.М.Будкера як вченого були присвячені ядерним реакторам.
Інтереси молодого вченого переходять на теорію циклічних прискорювачів. Наслідком робіт того періоду були кандидатська дисертація та Державна премія, якої він був удостоєний у 1949 р.
ндрій Михайлович все більше переконувався, що моральний обов'язок вчених – знайти більш раціональні і дешевші методи виготовлення прискорювачів. Він вважав, що такі методи існують – варто лише глибше замислитись, добре попрацювати і не йти стандартними шляхами. Академік Будкер любив повторювати, що в науці є багато можливих шляхів, крім одного – по якому пішли інші, тому його улюбленим гаслом було: „Переганяти, не наздоганяючи".
Всесвітню популярність Андрію Михайловичу принесли висунуті ним ідеї з розробки і створення термоядерних установок з магнітними пробками, методу „електронного охолодження" у прискорювальній техніці. Ним були запропоновані декілька нових напрямів у фізиці плазми та керованого термоядерного синтезу, які покладені в основи досліджень, що проводились у багатьох наукових центрах світу.
У 1958 р. при активній підтримці І.В.Курчатова лабораторія, очолювана Андрієм Михайловичем, переїздить з Москви до Новосибірська, де перетворюється у самостійний Інститут ядерної фізики Сибірського відділення АН СРСР. Умови роботи і атмосфера інтенсивної творчості молодого наукового центру сприяли здійсненню багатьох оригінальних ідей. Особливо плідною була робота А.М.Будкера на посаді директора інституту (1958-1977 рр.), який став під його керівництвом найбільшим ядерно-фізичним центром. Саме тут було втілено немало його творчих задумів у фізиці, техніці та організації науки. Накопичений ним досвід в Інституті атомної енергії ім. І.В.Курчатова, відкрив дорогу для вирішення фантастичного на той час завдання – одержання зустрічних пучків електронів та позитронів (Ленінська премія 1967 року).
Інший напрям робіт інституту – одержання антиречовини. Академік Будкер вважав: „Антиречовина дасть можливість людству завоювати всю сонячну систему. Можливо, що те, над чим ми працюємо, дасть можливість зробити реальною подорож до інших світів".
Вслід за першими пропозиціями по здійсненню керованих термоядерних реакцій Андрій Михайлович висунув ідеї по розробці і створенню термоядерних установок з магнітними пробками. Ідеї виявились дуже плідними, набули визнання і широкого розповсюдження в усьому світі. Ім'я Будкера стало всесвітньо відомим.
Вирішуючи фундаментальні питання, Андрій Михайлович при цьому наполегливо шукав, як застосувати досягнення сучасної фізики для насущних потреб народного господарства. Під керівництвом А.М.Будкера в Інституті ядерної фізики були розроблені і створені прискорювачі оригінальної конструкції для потреб народного господарства (різке підвищення термостійкості поліетиленової ізоляції: виготовлення спеціальних термоусаджувальних шлангів із полімерних матеріалів; дезінсекція зерна; знешкодження стічних вод; різання і зварювання металів та багато іншого).
Його піонерські дослідження дали початок серйозному вивченню інженерних проблем майбутнього термоядерного реактора. Інститут, як найулюбленіше дітище академіка, по праву став науковою школою для становлення молодих науковців у галузі фізики високих енергій.
Наукові досягнення А.М.Будкера високо оцінені державою – він нагороджений багатьма орденами, медалями, відзначений почесними званнями.
До останньої хвилини Андрій Михайлович напружено працював над новими науковими і технічними проектами, які він мріяв здійснити у своєму інституті
28.03.2010
