Дві легенди про Стрімкач у середині 80-х р.р. ХХ ст. розповів старожил і знавець історії с. Кричанівка Бральчук Омелян (у селі його знають більше за призвіськом Уліян Заєць).
Ось перша в урочищі «Кругляк» проживали люди, що займалися землеробством і скотарством. Їм приходилось часто вести боротьбу з різними нападниками, тому на горі навколо свого населення зробили частокіл. Із півдня поселення прикривала р. Немія, яка тоді своїми водами заливала всю долину, з інших сторін – густий ліс.
Прибігали одного разу дозорці і повідомляли, що до поселення підходить вороже військо: це були низькорослі воїни, без бороди і вусів, в овечих кожухах, з кривими шаблями, списами, луками і арканами біля пояса – це були, мабуть, гуни або авари.
Жінок і дітей відправляли у ліс, а чоловіки взялися за зброю. Вороги спробували переправитися через річку, але їх напад був відбитий. Таких спроб було багато і всі вони були невдалі. Воєначальнику ворожого загону доповіли, що біля великого каменя знайдено посуд із рештками їжі, кістки тварин, зброю.
- Це їхнє божество. Беріть кайла, ломи і знищіть його! Вони спробують переправитись через річку, щоб дати нам бій на лівому березі. Ось тут-то ми їх знищимо! – закричав вождь.
Загриміли ломи і кайла. З каменю полетіли уламки. На протилежній стороні річки стояли оборонці і стискували в руках зброю, бачачи, як знущаються над їхнім богом. Вони вимагали від старійшини дати бій ворогам. Але дід із сивою бородою, стримуючи сказав: «Вони тільки і чекають цього. Наші сили проти їхніх незначні, вороги просто порубають нас усіх. Тому я піду до них сам і спробую переконати їх не знищувати Великий камінь. Боги нам не простять цього варварства».
Його просили не йти, бо ворог підступний. Але старійшина вклонившись мовчки попрощався з людьми і рушив до ворожого табору через річку. На обох берегах завмерли воїни. Вождь наказав пропустити старійшину. Старій спокійно підійшов, гордо дивлячись своєму ворогові у вічі і промовив: «Зупиніться, безумці! Як тільки ви зруйнуєте Великий камінь, з-під нього хлине вода, і ніхто з вас не встигне вийти живим із цієї долини. Подумайте над моїми словами»
Вождь, подумавши, мовив: «Добре! Не будемо. Дайте нам дань хлібом, худобою – і ми підемо!»
- Ви її отримаєте, - відповів старійшина, повернувся і пішов до своїх.
Взявши данину вороги залишили поселення в спокої.
Років 25 тому в урочищі Кругляк сільський краєзнавець Захарченко Віктор Васильович знайшов три візантійські монети, показував їх людям, а потім загубив. Це свідчить про те, що анти, які проживали в нашому краї, підтримували торгівельні зв’язки з містами Північного Причорномор’я.
Під час весняних потоків теплої води та дощів, які розмивали грунт жителі села в урочищі не раз знаходили уламки посуду черняхівської культури. В 1974 році Кругляк було засаджено деревами і кущами.
А ось легенда, записана в с. Борщівці, Могилів-Подільського району зі слів вчительки історії Кучмей Людмили Іванівни.
У балці, порослій кущами й деревами, сховався від стороннього ока хутір Глиняні хати з солом’яною і очеретяною стріхами, чисто вибілені, прибрані вишитими рушниками тулились одна до другої.
Жила на цьому хуторі дівчина – красуня з голубими очима, золотим волоссям. Часи були неспокійні, жорстокі. Тоді на Поділлі шастали ординці.
Налетіла одного разу орда – хутір спалила і пограбувала, жителів знищила. Тільки на дівочу красу не піднялась в них рука – за неї можна у далекій Кафі на невільничому ринку отримати добрі гроші. Зв’язали їй руки, кинули на коня і повезли в неволю. Був між ворогами один ординець з добрим серцем, що покохав красуню – подолянку. Не хотів хлопець щоб дівчина попала в гарем. Зустрівшись поглядом з ординцем, покохала його і вона.
Вночі викрав її і кинулись вони втікали на Батьківщину. Довго за ними гнались розлючені ординці. Наздогнавши їх недалеко біля спаленого хутора, порубали. Де пролилась кров чорнявого лицаря – виріс камінь. Де загинула дівчина – утворилась річка з голубою водою. Камінь назвали Стрімкачем, а річку Немійкою. Так і знаходяться вони поряд на краю села, дивлячись і любуючись одне одним.
Щоб побудувати в селі новий будинок культури в кінці 50-х рр. ХХ ст. було вирішено підірвати Стрімкач. З Озаринецького кам’яного кар’єра було визвано інженера-підривника. З ним приїхала молода жінка яка, поглянувши на карту сказала: «Не думайте цього зробити, бо будете всі сидіти у в’язниці. Він (Стрімкач) позначений на всіх військових картах».
Так вдалося врятувати тоді легендарний камінь. І ось, наприкінці 2009 року ландшафтний заказник «Стрімкач» було віднесено до об’єкту природно-заповідного фонду місцевого значення орієнтовною площею 10,0 гектарів.
Бо хто зна, чи не знайдеться ще хтось хто захоче його зруйнувати.
11.07.2018
