CТАТТI

11.11.2019

Автор: Журавель М. І.
Источник: Журавель, М. Урочище Монахи / М. Журавель // Вісн. Козятинщини. – 2019. – 22 серп. – С. 3

Батьківщина починається з рідного краю – з села, вулиці, домівки, де народилися й виросли. Це та джерельна краплинка, що наповнює глибоководну ріку історії країни.
Кожен куточок рідної землі унікальний. Село Йосипівка – не виняток. Його історія багата, а складовою її є урочище «Монахи».

Пошуково-дослідницькою роботою з історії рідного села займаюся давно, спілкуючись зі старожилами та вчителями, осягаючи історичну літературу.

Маринович Я. Г. – колишній педагог. Завдяки її записам, історія нашого села збагатилась цікавою сторінкою минулого. Ось про що йдеться в нотатках Ядвіги Григорівни:

«…Урочище «Манахи» розташовується за Йосипівкою. Виникло воно приблизно у 70-х роках позаминулого століття. У цій місцині проживало 7 монахів, які служили Богослужіння у дерев’яній монастирській церкві. При монастирі була друкарня, де друкувались духовні книги. В домівках на території урочища мешкали люди, які допомагали монахам у повсякденні. Вони вирощували сільськогосподарські культури, тримали коней, корів, овець. Мали свого чоботаря, який обшивав їх та людей. Місцина була доглянутою: два ставки, великий фруктовий сад, де росли різноманітні смачні черешні, сливи, яблука, груші, алича. Поблизу церкви розташовувались три криниці збудовані з цегляних кілець та взруб. Праворуч стояла довга хата, яку звів журбинецький чоловік. За церквою було 11 інших хат, обсаджених кущами порічок та смородини. А ще 15 альтанок з невеличкими столиками та лавочками. Всюди розходились доріжки обсаджені кущами. Хутір називався Монашеський і належав пану Юзефу Абрамовичу. Розповідають, що за греблею біля іншого ставка, розташовувався хутірець Шендерівський, де було біля півтора десятка хат. Хутір належав до Дубових Махаринець.

На поч. 20-х років минулого століття Україною прокотився тиф, знищивши чимало людей та залишивши багато сиріт, яких возили до монахів, котрі облаштували сиротинець, де вихователями були монахи та хуторяни. Свого часу пан Абрамович, за свідченням старожилів, скупив усі землі в журбинецької пані. Тут усьому давали лад…».

У 1925 році більшовики зруйнували монастир, церква на Монахах (так в народі називався скит) припинила існування. Її згодом розібрали. Однак хата залишилася. Перед втечею пан Абрамович продав помістя відставному генералу Миколі Федоровичу Безаку. Шендерівський хутір ліквідували раніше, на початку 1920-х років. Комуністи колективізували садиби на хуторі. В 1932 – 1934 роках засновано радгосп «Юзефівка», яким керував Василь Іванович Воєводко. У 1933-34 рр. організовано польову бригаду, звівши на хуторі гуртожиток та їдальню для працівників ланів. Понад 50 чоловік мешкало в хатах на Монахах. Ось деякі з них: Сурменко Прохір з родиною, Король Яків, Парубочий Павло, Курський Прокіп, Схабіцький Микола. У 1939 році тут поселився Савіцький Бернард, який мав 6 діток: Мар’яну, Стасю, Мілю, Івана, Владзю, Марценю. Хати Монашеського хутора стояли до 1944 року, згодом їх розібрали, а мешканці переїхали в садиби села Йосипівка.

Це занотовано зі слів Г. А. Яремчук, О. В. Шпур, Т. А. Хрищенюк, П. Ф. Даценка, М. К. Король, Я. Г. Маринович.

Про існування урочища йдеться в дослідницькій роботі «Археологічні пам’ятники Козятинщини» виконаній туристсько-спортивним краєзнавчим клубом «Орієнтир» під керівництвом О. М. Врублевського. До 30-х років поблизу могили (мається на увазі курган «Раба Могила») діяв Андріївський скит Почаївського монастиря, монахи доглядали за могилою. Скит мав землі, худобу, ставки, але в 30-х роках монахів вигнали, скит зруйнували. Останнім часом тут знаходився літній табір для худоби. Це урочище й досі зветься «Монахи».

Немає офіційних документів. Що підтверджують існування урочища «Монахи» на наших землях. Залишилась тільки назва та спогади старожилів.

Моя бабуня Тополюк Наталія Василівна 1905 р. н. розповідала, що вона в дитинстві ходила на Монахах зі своєю подружкою Марією перед святом Василя святити воду. Тоді всі мешканці Малишівки ходили до церкви, що була біля чоловічого монастиря. Монахи знали людей з Малишівки, Юзефівки, Блажіївки і Зозулинець. Діти, які приходили до церкви, не могли вистояти всю службу і бешкетували. Дівчаток закутували у здорові хустки з френзелями, до яких прив’язували фляжки, щоб не загубилися по дорозі. Коли діти приходили до церкви їм було не цікаво, тому починали вертітися, крутитися і фляжки били їх по плечах. Дівчатка сміялися, що не дозволялося у церкві. Якийсь монах вивів дівчаток надвір. Вони почали міркувати: що робити, адже якщо не дадуть свяченої води то, що вони скажуть вдома? Вирішили набрати воду по дорозі в річці, щоб батьки не здогадалися.
Коли закінчилася служба, монах вийшов, запросив дітей до церкви, набрав води в фляжки, прив’язав їх до хусток і насварив. Бабуня, моєї бабуні бабця Мотря, яка родом із Зозулинець була набожною. Коли йщла до сина в Малишівку, то заходила в церкву помолитися. Монах розповів, що її онука не чемно поводилась в церкві. Моя прабабуся побила бабуню різкою, щоб та знала, як поводитись у святому місці. Водою, яку святили на Маланки, окроплювали домашнє господарство від хвороб і злого духа. Бабуня розповідала, що манахи були дуже добрими людьми, садили багато городини, надлишки віддаючи багатодітним родинам. Про це розповіла Оксентюк В. В. 1958 р. н., мешканка Малишівки, почувши від своєї бабуні Наталки 1905 р. н.

Джерела:


Журавель, М. Урочище Монахи / М. Журавель // Віс. Козятинщини. – 2019. – 22 серп. – С. 3

Записала Журавель М. І.
завідуюча бібліотекою-філією с. Йосипівка