CТАТТI

11.11.2019

Автор: Сьоміна О.П.
Источник: Сьоміна, О. Моє село Махаринці / О. Сьоміна // Вісн. Козятинщини. – 2019. – 4 лип. – С. 7.

Розкинулось воно на 4 кілометри по обох берегах невеличкої річечки, що бере початок на північно-західній околиці села, створивши каскад ставків. Річечка здавна називалася Растівка, проте у довіднику Бердичівського окружного виконавчого комітету РСД 1924 р. вона називається Світня.

Перші письмові згадки про Махаринці сягають XVII ст., коли ці землі входили до Київського воєводства Речі Посполитої. Польські дослідники пов’язують їх з історією містечка Білилівка, котре в 1608 році придбала княгиня Ганна Корецька, що походить з роду Ходакевичів (рідна сестра гетьмана Ходакевича).

Приблизно у 1612 році заселену Білилівку татарська навала перетворила на згарище. Але власними стараннями господиня залюднила і впорядкувала спустошену місцевість і також заснувала довколишні села Махаринці, Сестринівку, Огіївку, Голубівку. Заселенцями була бідна шляхта, що перебувала на службі у князів Корецьких: Сестринець, Махаринський, Огій, Голуб.

Легенда, котра побутує й досі, назву села поєднує з іменем Макара, розповідаючи, що в далекі часи, коли земля потерпала від кочових завойовників і все було винищено та забрано в неволю, лише Волоху Макару вдалося сховатися. Коли небезпека минула, Макар побудував житло біля струмка. До нього пристали й інші люди, що врятувалися. Так з’явилося поселення біля річки Світні.

Заснування села легенди історичних джерел, на яких грунтуються відомості польського «Словника географії королівства польського» 1808 року, співпадають.
Передбачається, що Махаринці, як й інші навколишні села, засновані на місці поселень, знищених татарами.

Михайло Грушевський, на підставі Іпатіївського літопису та інших джерел IX-XII ст. зазначав, що вздовж річки Раставиці стояли поселення, де впродовж віків точилися збройні сутички (М. Грушевський «Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV ст.»).

Родовід Ганни та Якима Корецьких перервався 1651 року. Їх маєтності перейшли до Сангушів і Любомирських. При другому поділі Польщі 1793 року Флоріян Якубович Абрамович купив Махаринці разом з Сокілецьким ключем. Махаринці дістались його сину Павлу. В Павлового сина Івана-Едуарда село конфіскували за участь в польському повстанні 1864 року. Казна передала село генеральші Козляніновій. Це записано в «Сказаниях о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.» автора Л. Похилевича. Тут йдеться, що в селі була збудована Успенська дерев’яна церква 6-го класу, яка стоїть дотепер.

Село носило офіційну назву Волоські Махаринці до 1946 року. Волоськими стали називати в часи масового навернення православних християн до католицької чи уніатської віри. Щирим прихильником цього був власник села і багатьох сусідніх сіл теперішнього Козятинського району та Житомирського пограниччя з нашим районом Еразм Любомирський. З його наказу в селах перероблялися церкви та висвячувалися священники на волоську (католицьку) віру. На відзначення цього релігійного перевтілення до назви села додалось Волоські.

Моя прабабуся Павліна Макарівна Чорна розповідала легенду про старе село, яке пішло під землю. Ось ця легенда…
За селом розкинулось поле, що називається Безоднею. Колись тут було село з чудовою, великою церквою і золотими куполами. Але якогось дня на село напали монголо-татари. Старих убивали, молодь брали в полон, все добро забирали із собою. Хати палили. Куди не глянь – плач, крик, людський стогін. Люди почали тікати до церкви і молитися Богові про порятунок. Зібралось тут майже півсела, зачинились з середини і не пустили нападників.

Не змогли завойовники відчинити двері і вирішили підпалити церкву з людьми. Обклали хмизом і палія відправили з вогнем. Не встиг він ступити кількох кроків, як земля розступилася і церква з паломниками пішла у бездну – під землю.
Нині під час великих свят правиться в церквах і дзвонять дзвони, приклавши вухо до землі, можна почути дзвони поглинутої землею церкви.

На місці, де стояла церква, утворилося цілюще джерело, яке отримало назву «Капличка». Про котре також існує легенда …
У одного пана була дуже хвора донька, красива на вроду, розумна, старанна, але її тіло було вкрите ранами. Якоїсь ночі приснився панові сон, що в нашому селі є джерело, з якого бере початок невеличка річечка, а в ньому – цілюща вода. Якщо нею вмиєшся, то всі недуги відійдуть. Розповів пан сон своїй панні і вирішили вони відвезти доньку до того джерела. Довго добиралися до села. Приїхавши, дійсно, знайшли місце, яке приснилося панові. Вмили молоду панночку, викупали у цілющій воді. Набрали в дерев’яні діжі води з собою. Ще декілька разів викупали доньку і сталося диво – всі рани на тілі зникли. Стала дівчина красивішою, ніж була, а пан з панною дякували Богові за його цілющу воду.

Старожили села Ніна Сидорівна Василюк та Ніна Микитівна Бережнюк добре знають ці легенди.

З часом капличка занепала, а криничка зосталася. Сільські люди пам’ятали, що вода у криничці цілюща – намолена. Проби води перевіряли в лабораторіях. Аналізи підтвердили, що вода має корисні для людини складові…

Нині капличку відновлено, прилеглу територію упорядковано. На свято Іоанна Хрестителя сюди приїздять святі отці, проводять богослужіння. Бажаючі можуть напитися та взяти з собою цілющої водички.

Тут, згідно рішення 28 сесії
5 скликання Вінницької обласної ради № 968 від 02.03.2010 року створено ботанічний заказник місцевого значення «Капличка» площею 20 га. Урочище має історико-культурний потенціал.

Через угіддя протікає річечка Світня. Сюди прилягають молоді насадження сосни. Рослинність представлена трав’янистими і чагарниковими видами поширеними в нашій місцевості …