CТАТТI

11.11.2019

Автор: Волковінська В. М.
Источник: Волковінська, В. Три століття Бродецького / В. Волковінська // Вісн. Козятинщини. - 2019. – 5 верес. – С. 5

1712 роком датується перша письмова згадка про Бродецьке в переліку населених пунктів, що виникли на попелищах навколо Махнівки.

Зі спогадів Крижанівського Віктора Миколайовича: «Біля села виявлені поселення Трипільської і Черняхівської культур. Люди тут жили здавна. Свого часу поблизу пролягав знаменитий Чорний Шлях, по якому нападали на наш край татари і вели полонених на ринок рабів у Кафу (тепер Феодосія). У Бродецькому в першій половині ХІХ ст. поселився мій прадід Крижанівський Миколай, продовживши наш рід в селі. З 1738 року близько села проходив поштовий тракт з Вінниці до польського міста Радом, що біля Варшави. За Російської імперії тут проходив поштовий тракт Одеса – Санкт-Петербург, де біля Бродецького побудували постоялий двір. Тут і нині живуть сім’ї робітників…

Французький письменник Оноре де Бальзак з графинею Ганською зупинялись тут, коли їхали на вінчання в Бердичівський костел. У Бродецькому діяли три вітряки і 2 млини, гуральня і фільварок. У 1874 році побудована церква…

У 1885 році поміщик Підгерський звів великий пальцевий млин. Устаткування було привезене з-за кордону: парові котли з Лондона, вальці – із Берліна. Встановлена водяна турбіна, від якої працював механізм млина, а також виробляла електричний струм. У 1898 році пан Матшевський побудував цукровий завод, залізницю, аптеку, лікарню і робітниче селище. Його завод був біля річки, де тепер Будинок культури. Пан був простим, і хто його не знав, не вірив, що він власник заводу. На роботу приймав без заяв, запитуючи, що той вміє робити. Робітник перераховував свої ремесла, а пан запитував чи вміє він грати на скрипці. Коли чув: «Не вмію», то говорив: «Ти мені не підходиш». На роботу брав тих, хто володів досконало однією чи двома професіями. Робітникам і службовцям надавав просторі електрифіковані умебльовані квартири. Спеціальні робітники розвозили мешканцям цих квартир безкоштовно жом, солому, дрова. Висококваліфіковані спеціалісти: котельники, мулярі, слюсарі та інші заробляли в місяць 15-25 рублів.

Моя бабця Кароля працювала на заводі вантажницею і робітницею по ремонту тари. Раз вона взяла платню цукром, за котрий згодом виміняла золоті сережки.
Коли людину спіткало лихо, то Маташевський надавав допомогу. Він посилав робітника до касира зі словами: «Скажи, що я казав, щоб дав тобі п’ять чи десять рублів золотом». Допомагав й тим, хто в нього не працював. Біля залізничного мосту утримував воловню та конюшню. Бувало, прокинеться пан о четвертій ранку й іде провідати конюшню, а потім воловню. Якщо віл кульгає, сам змащував йому маззю ногу і перев’язував, а сторож допомагав. Вузькоколійка вела до парового млина і цукрового заводу. В ті часи залізницю називали «чавункою». На прокатній (навпроти колишньої автоколони) працювала шовкова фабрика, де росли декоративні шовкові дерева, кущі, квіти, стояли житлові будинки. Там чинили шкури …

Під час Першої світової війни пан Маташевський за свій рахунок лікував поранених солдат і допомагав їм необхідним.
В 1927 році збудовано цукровий завод, в 1930 – механічну майстерню, а на прокатній – агромайстерню. На базі вальцьового млина побудували соєвий завод. Таких було три в СРСР. Сою привозили з Кореї, а продукцію завод постачав на військові підприємства.

Мій батько розповідав, що Бродецьке було дуже красивим. Серед села розташовувалась деревяна церква, а навколо – біла акація розливала духмяні трунки. Недалеко розташовувався клуб, де збирались люди. Сюди приїздили артисти, борці, гімнасти. Молодь ставила вистави, грав духовий оркестр. В селі був магазин, де можна було купити все необхідне. На пагорбі стояв вітряк, а поряд – водяний трьохколісний млин. Одне колесо мололо борошно, друге – крупу, третє – дерть. Вітряк і млин належали єврею Шмілику, в якого мельником був єврей Гельо.

Де розташована триповерхова школа, ріс чудовий парк. Тут вечорами грав духовий оркестр і 30 музикантів. У вихідні і свята оркестр грав зранку до ночі. В парку було дві альтанки, де грали в шахи, шашки та більярд. Поряд – спортивні майданчики з турніками, драбиною, кільцями, колодою, гігантами та іншими спортивними спорудами. Люди прогулювалися по камінних і дощаних алеях, вздовж яких росли квіти, які були чарівними. До заходу сонця над ними кружляли бджоли. В парку був літній клуб…

З 1958 року соєвий завод перетворився у руїни, а цукровий завод повторив його гірку долю в 2012 році. Ліквідовано радгосп, інші підприємства. Люди шукають роботу по всьому світу.

Зблизька і здалеку линуть до Бродецького земляки до могил рідні, до друзів на побачення з селом, зі своєю молодістю і минулим. В селі встановлено пам’ятний знак на відзнаку 300 років від дня першої письмової згадки про Бродецьке. Не віриться, що наступні згадки про нього можуть бути гіркими і трагічними…».