Давні туристи — хто вони?
Терміна «давні туристи» не існує, його вигадали жартома, пояснює Олександр Федоришен. А сам туризм як масштабне явище у світі виник лише в минулому столітті. Однак, у документах є записи про перших мандрівників з числа вінничан:
— Своєрідним туристом і мандрівником можна назвати вінницького студента. Івана з Вінниці записали у списки університету Кракова аж в 1469 році, — говорить історик. — Хоча найбільш цікавим є спогад в літописі монахів-капуцинів про королеву Сицилії. У 1813 році вона здійснила свою подорож з Неаполя через Константинополь — Одесу — Вінницю до Відня. Зупинилася під Вінницею у поміщика села П’ятничани. Вочевидь, королівським готелем став п’ятничанський маєток родини Грохольських.
Саме ж зародження туризму в нашому місті відбувається наприкінці 19 століття - на початку 20 століття. Тоді Вінниця мала статус «курортного міста другого розряду» в складі Російської імперії, в яке через приємний клімат любили приїжджати влітку.
— І серед заможних людей було престижно мати дачі у Вінниці. Ці дачі «концентрувалися» на Старому місті, вздовж Південного Бугу та в мікрорайоні, який має назву Садки — вздовж лінії вулиці Льва Толстого та прилеглих вулиць до неї, — каже Олександр Федоришен.
Зокрема, «20хвилин» зібрали історію дачі Майка, що на вулиці Коріатовичів. Серед туристів та подорожуючих була ще одна традиція — у Вінниці вони обов’язково йшли на місцеві ринки.
— Подорожуючи до Чорного моря люди обов’язково зупинялися у Вінниці, щоб піти на ринок за екологічно чистими продуктами. І тут варто згадати, що такі туристи робили закупи на ринку в Калічанському яру (нині це площа Гагаріна), — розказує історик. «За вежу прикро» — як туристи відгукувалися про Вінницю/
У 1911 році публікують перший путівник Вінницею. У ньому широкий спектр відомостей про місто, починаючи з короткого історичного нарису і завершуючи цінами на пасажирські перевезення у Вінниці та ряду інших міст Юго-Западного края — тоді так називали території Подільської, Волинської та Київської губернії.
Плюс, в цьому путівнику є розділ з рекламою, з якої дізналися чим торгувала Вінниця 100 років тому.
Один з перших туристичних відгуків опублікований у газетній замітці, яка була створена трохи більше 100 років тому. Імені автора ми не знаємо, він підписався псевдонімом «Проїжджий». Замітка вийшла під заголовком — 15 годин у Вінниці в місцевій газеті «Свободный голос» від 29 березня 1917 року. Історик Олександр Федоришен зачитав декілька фрагментів з огляду:
— Я був лише 15 годин у Вінниці. Я не маю в цьому місці знайомств і мені невідоме внутрішнє життя цього міста. Всі мої враження за час перебування у цьому місці хочу викласти у послідовному порядку.
Під’їжджаючи до Вінниці вдень, я побачив з вагону місто і воно мені видалося гарним та значним. Зовсім неповітового масштабу (у ті роки Вінниця була в статусі райцентру, обласним центром Подільської губернії тоді був Кам’янець-Подільський — прим. Федоришена).
Проходячи закопчений вокзал, який кишів публікою, котра в нього вже не поміщалася, я вийшов до під’їзду і побачив одразу трамвай. Це було приємним сюрпризом і я поїхав до міста ще більш зацікавленим. Трамвай йшов швидко і довіз мене на центральну вулицю. Влаштувавшись в номері шикарного готелю (назва не вказана), я відправився оглядати місто, — цитує історик.
— Переходячи з вулиці у вулицю я дивувався, читаючи на перехрестях їх назви — Короля Владислава IV, Князьдавидівська, Князьданилівська, Ростиславська, Петра Могили тощо. Як виявилося, вони не мають нічого спільного з історією міста і тому створили в голові оглядача історичний сумбур та в той же час стирають місцеву історичну фізіономію міста.
Але, переважна більшість вулиць мають достатній благоустрій. На багатьох з них, вже не говорячи про головну, доволі пристойні тротуари. До мене прийшла думка, що назви вулиць Миколаївська (нині Соборна) та Романівська (нині Магістратська) потрібно своєчасно перейменувати.
Сподобався мені й сквер, який утримують в охайному вигляді. Вдалося побувати на одному з міських мітингів. Громадяни тримають себе зразково — як оратори, так і слухачі. На куті скверу стоїть водонапірна вежа, яка, на жаль, з типу заводських будівель, що мені не сподобалася, — читає замітку Федоришен. На цьому моменті він зупиняється і дає волю емоціям:
— Знаєте, ось тут мені прикро за вежу. Ще не було таких заводів, які б такими вежами як наша прикрашали. Хоча, можливо, у Проїжджого є великий досвід мандрування і він бачив гарніші вежі за нинішній головний символ Вінниці, — говорить історик.
Буде розвиток внутрішнього туризму
У кінці відгуку Проїжджий ділиться враженнями про Драмтеатр, який йому сподобався зовні, але сам репертуар отримав негативний відгук: оглядач порівняв виставу з кабаре, розчарувався, що в театрі немає буфету, а в залі — занадто багато глядачів, які стояли в проходах і голосно кахкали.
— Хоча були і позитивний відгуки. Зокрема, відомий український диригент Олександр Кошиць, який очолив Українську республіканську капелу, що гастролювала світом і популяризувала українського Щедрика, відгукувався позитивно про Вінницю. Йому подобався готель «Савой», він писав про фантастичні краєвиди та миловидність Вінниці, куди б він, вочевидь, хотів повернутися, — казав історик.
На кінець лекції Олександр Федоришен поділився власним баченням відродження туризму після коронакризи: як і у 2014 році, на початку економічної кризи та війни на Сході, в 2020 році українці стануть знов досліджувати простори своєї держави і буде «бум» внутрішнього туризму.