Видатний біолог, доктор наук, дослідник у галузі селекції та генетики, науковець і керівник Всесоюзного науково-дослідного інституту виноробства і виноградарства, автор 23 унікальних імунних сортів винограду, співавтор більше чотирьох десятків сортів та багатьох винаходів Павло Якович Голодрига народився 5 травня 1920 р. в селі Сутиски Тиврівського району.
«Він був не тільки яскравою зіркою в науковому світі та талановитим практиком, а й дуже світлою чесною людиною і, на думку багатьох, генієм винограду». Так про Павла Голодригу висловилась Олена Непомняща у своєму інтернет-блозі, присвяченому виноградарству.
Видатний біолог, доктор наук, дослідник у галузі селекції та генетики, науковець і керівник Всесоюзного науково-дослідного інституту виноробства і виноградарства, автор 23 унікальних імунних сортів винограду, співавтор більше чотирьох десятків сортів та багатьох винаходів Павло Якович Голодрига народився 5 травня 1920 р. в селі Сутиски Тиврівського району. Пізніше він казав, що його доля була визначена народженням у Вінницькій області, назва якої походить від давньослов’янського слова «віно», що означає «дар». Справжнім Божим даром Павло Голодрига вважав виноград, якому присвятив своє життя.
У 1939 р. Павло вступив до Кубанського інституту виноградарства та виноробства, розташованого в місті Краснодар. Але навчання перервала війна. У серпні 1941-го Голодригу призвали до війська, а на фронт він потрапив у 1943-му. Воював на 1-му і 2-му Українських фронтах, на 2-му Прибалтійському та 2-му Білоруському. Нагороджений двома Орденами Червоної Зірки, Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Війну закінчив у званні капітана, начальником зв’язку 999-го самохідного артилерійського Двінського полку.
Показовий епізод згадував однополчанин В. Краюхін. Одного разу зв’язкова отримала поранення в пах, соромилася солдатів і не дозволяла надати їй допомогу. І саме начальник радіозв’язку полку – тоді 25-річний Павло Голодрига – зміг зробити їй перев’язку та відправив у санбат, чим врятував радистці життя.
З усіх студентів Кубанського інституту, що пішли на фронт, повернулись лише четверо. Серед них був і Павло Голодрига. Аж у 1950 р. він закінчив навчання, розпочате в 1939-му. Його направили працювати селекціонером-виноградарем до Всесоюзного науково-дослідного інституту виноробства і виноградарства «Магарач» у Ялту. А вже за 5 років Павло Якович захистив кандидатську дисертацію на тему підбору виноградних сортів-запилювачів.
Саме НДІ «Магарач» став головним та останнім місцем роботи офіцера і виноградаря Павла Голодриги, цьому закладу він віддав 37 років свого життя. Працював над виведенням нових сортів, був заввідділом селекції винограду, заступником директора, а протягом 1968-1977 років – директором інституту. Розробив унікальні експрес-методи діагностики генотипу рослин, написав безліч наукових праць, які друкувалися в СРСР, Франції, Німеччині, Італії, Китаї. Запатентував 23 авторських свідоцтва на винаходи. Винаходами його були переважно нові урожайні та стійкі сорти винограду, які досі не втратили популярності, а також методики дослідження винограду. Був обраний почесним членом Югославського наукового товариства виноградарства і виноробства, почесним професором Будапештського університету садівництва (Угорщина)…
У 1968 р. П. Голодрига захистив докторську дисертацію на тему шляхів поліпшення сортименту і вдосконалення методів селекції винограду. Це була перша в СРСР дисертація з виноградарства, що поєднувала досягнення генетики, селекції та фізіології рослин.
Учениця і колега вченого Марія Костик згадувала про знайомство з Павлом Голодригою. Вранці у вихідний під вікном її квартири хтось почав гупати, аж земля гула. Це якийсь чоловік копав киркою яму – вирішив посадити біля багатоповерхівки виноградну лозу. Попросив води для поливу, розговорилися. Вона працювала в Нікітському ботанічному саду, займалась бузком, а Павло Якович «переманив» у виноградарство, запросив працювати в «Магарачі». Саме Марії Антонівні пощастить згодом врятувати частину саджанців Голодриги після його смерті…
Павло Голодрига створював комплексно стійкі сорти – зимостійкі, майже невразливі до грибкових захворювань, також стійкі до філоксери, тому їх можна було вирощувати на власному корінні, без щеплення. Він розробив схему ступеневої селекції винограду на комплексну стійкість до мілдью, морозу, сірої гнилі, оїдіуму та філоксери, і ця схема та імунно-селекційна програма «Аналог» стали у пригоді багатьом його колегам. Визначати морозостійкість винограду, не чекаючи зими, а просто беручи аналіз та просвічуючи листя рослини особливими променями – це теж винахід Голодриги. Досліджуючи виноград, він багато зробив у напрямках селекції, гібридизації, дослідженні біохімічних та біофізичних властивостей рослин, експериментального мутагенезу, культивування нових форм винограду з пробірки тощо.
Під керівництвом вченого створено десятки сортів винограду, які відрізняються підвищеною морозостійкістю та практично не потребують хімічного захисту, тому дають екологічно чисту продукцію – соки, вино, пастилу, родзинки. Добре відомі сорти, районовані раніше в різних виноградарських зонах – Первісток Магарача, Подарунок Магарача, Антей магарацький, Ювілейний Магарача, Аврора Магарача, Данко, Цитронний Магарача, Рісус. Також з кінця 80-х років успішно пройшли сортовипробування сорти Спартанець Магарача, Кентавр магарацький, Тавквері Магарача, Рислінг Магарача, Ркацителі Магарача (технічні) та Пухляковський Магарача, Асма Магарача, Нимранг Магарача (столові).
З генофонду, створеного П. Я. Голодригою, вже після його загибелі НДІ «Магарач» передав у Держсортовипробування не менш успішні сорти Інтервітіс Магарача, Цитронний Магарача, Гранатовий Магарача, Бурштиновий Магарача, Кримчанин, Магармен, Атлант, Геркулес, Альмінський, Могаби, Оксамитовий…
Павло Голодрига серед перших почав використовувати в роботі комп’ютер. «Селекціонери ХХІ століття будуть працювати з ЕОМ. Селекціонеру не треба буде тримати у власній пам’яті 20 тисяч ознак – він буде працювати з машиною. ЕОМ спрогнозує схрещування, а робота з генами буде досить усвідомленою – ось такий напрямок ХХІ століття. Вже закладається база для селекції на клітинному рівні, тобто ми можемо свідомо відбирати мутації на клітинному рівні й виростити потрібну рослину з однієї клітини», – писав він чотири десятиліття тому.
А ще Голодрига казав, що виноградар повинен жити довго, бо на виведення і випробування нових сортів іноді потрібні не роки, а десятиліття. Тому щодня о 6-й ранку робив зарядку на березі моря, моржував, не вживав алкоголю, не палив. А от у відпустку ніколи не йшов, бо не міг без улюбленої роботи…
Проте нищівна катастрофа для вітчизняного виноградарства настала неочікувано. У травні 1985 р. на пропозицію М. Горбачова було ухвалено постанову ЦК КПРС і Ради міністрів про заходи з подолання пияцтва та алкоголізму, також викорінення самогоноваріння. Розгорнулась масштабна агітаційна кампанія, на місцях чиновники намагалися вислужитись за принципом «застав дурного Богу молитися…». Під гарячу руку потрапили тисячі гектарів виноградників – кримських, кубанських, донських. Вирубали, зокрема, виноградник із унікальним сортом Білий мускат, майже повністю зник сорт Екім-кара, з якого робили славнозвісне вино «Чорний доктор». Приїхавши до Криму, Лігачов наполягав на знищенні заводу «Масандра» і винотеки, що діяла при ньому. Розповідали, що Щербицький особисто телефонував Горбачову, кажучи, що це вже не боротьба з пияцтвом, а перегини і дурість. Горбачов нібито сказав: «Ну добре, збережіть».
Під загрозою опинились і діяльність науково-дослідного інституту, і його експериментальні насадження. Павло Голодрига півтора року боровся за порятунок лози – справи свого життя. Боровся майже самотужки, бо більшість колег вирішили мовчати, вичікувати. Коли дізнався, що більшу частину виноградників «Магарача» буде вирубано і спалено, стукав у всі двері, навіть пробився на прийом до Горбачова, коли той відпочивав на дачі в кримському Форосі. Але та зустріч виявилась безрезультатною.
19 грудня 1986 р. професора Павла Яковича Голодригу знайшли повішаним у підвалі його будинку. У передсмертній записці, адресованій дружині та тещі, він висловився як завжди скромно: вибачався за горе, шкодував, що «втратив волю» і підводить «багатьох та загалом інститут», також пояснював, що йде з життя, бо «через халатність велика втрата майна»…
Він ставився до виноградників як до власних дітей і не зміг пережити їх нищення та свого безсилля. Колеги згадували, що під час поховання було заборонено прощальні промови від колективу інституту. А слідчий у справі про самогубство дійшов висновку, що на фатальний вчинок науковця вплинули «проблеми на роботі та сім’ї».
Після смерті вченого нищення його праці тривало. Так, у Передгірному дослідному господарстві НДІ «Магарача» викорчували 45 тис. сіянців генофонду, матеріал для яких Голодрига збирав з усього світу. Незначну частину – близько 400 сіянців – Марія Костик таємно вивезла до Чечні та повернула до Криму вже після згортання так званої антиалкогольної кампанії.
Що ж дала ця кампанія? Споживання населенням алкоголю спочатку трохи зменшилось, та потім вернулось до попередніх обсягів, причому «любителі» почати вживати більше самогону (навчилися гнати його навіть із томатної пасти), одеколону, технічного спирту та іншої шкідливої гидоти. Що ж стосується вина, то замість вітчизняних його сортів ринок заполонили імпортні.
А тепер нова біда – російські окупанти, які «завдяки» війні лишили Крим без дніпровської води, підпорядкували НДІ «Магарач» Російській академії наук, присвоїли собі українські марки вин, передали частину магарацьких виноградників та виноробних ліній сусідньому комбінатові «Масандра», навезли «інвесторів» із Росії…
Але сорти винограду, виведені нашим земляком Павлом Голодригою, живуть. Багато з них, що мають у назві слова «Магарач», «магарацький» чи «Голодриги», вирощуються в різних країнах, стали основою для нових сортів, плодоносять навіть у недостатньо сонячних регіонах Балтії. На ринках Вінниці не раз доводилось бачити ягоди столового сорту Шоколадний, виведеного П. Голодригою. А один із його сортів, що на момент загибелі вченого ще перебував на випробуваннях, послідовники зареєстрували під назвою Пам’яті Голодриги.
Пишаються геніальним виноградарем у його рідних Сутисках. Краєзнавець Анатолій Тамтура, автор книг про історію селища Сутиски та Тиврівського району, розповів, що прізвище Голодрига має козацьке походження. На жаль, батьківська хата на вулиці Малиновського, де родився Павло Голодрига, не збереглась, нема вже і двоюрідних брата й сестри вченого, живуть на Поділлі хіба що його далекі родичі.
А якби земляки вирішили встановити меморіальну дошку на честь видатного вченого (скажімо, до його 100-літнього ювілею, що відзначатиметься у травні), то прикріпити цю дошку доречно було б до стіни того шкільного приміщення, в якому навчався геній виноградарства. Його збудовано ще за часів графа Гейдена, а зараз, за словами місцевих, будівлю бажано перекрити… У ній розташований музей селища, в якому частина експозиції присвячена Павлові Голодризі.
12.05.2020
