Війна, яка почалася для Сергія Анатолійовича ще у 2014 році, відібрала його здоров’я.
Він тримався, боровся – бо був такою людиною. Та невблаганна смерть перемогла.
На мітингу на честь пам’яті Сергія Анатолійовича розповідають, що народився він 23 травня 1980 року у Крижополі. Навчався у Крижопільській школі № 2, як потім розповість його однокласниця, був старостою класу, напрочуд добрим і щирим товаришем, писав вірші – про рідний край, про кохання… відслужив строкову службу. У 2014 році призваний на військову службу відповідно до часткової мобілізації – ворог вже тоді зазіхнув на схід нашої держави. І аж до кінця 2017 року Сергій Анатолійович перебував у війську, звільнившись у запас у грудні.
Але настав лютий 2022-го.
Молодий сержант запасу знову повернувся у військо одразу з початком великої війни – 24 лютого. Останнє місце служби – 59-та окрема мотопіхотна бригада, де він був командиром відділення. За станом здоров’я звільнений зі служби у травні 2024 року.
Але не судилося Сергієві знову побачити весну, огортати турботою своїх найрідніших, благословляти донечок…
Важка хвороба невблаганно забрала його життя.
Втілення мужності, честі та патріотизму називають Воїна на мітингу.
Секретар селищної ради Ігор Василишин розповідає, що вони з Сергієм були однокласниками. Сергій завжди був вірним другом. А коли довелося брати участь в АТО-ООС, казав: «Я по-іншому й не міг зробити». «Це була людина слова і діла, гарний чоловік, гарний батько, син, онук, товариш, побратим. Ми всі щиро співчуваємо родині з приводу непоправної втрати. І будемо завжди пам’ятати Сергія як справжню людину і патріота. Царство Небесне його світлій душі».
Начальник другого відділу Тульчинського РТЦК та СП Володимир Мороз зазначає, що Сергій – один із перших мешканців Крижополя, який став до лав ЗСУ тоді, коли їх треба було розбудовувати практично з нуля. «Не було тоді всього, що потрібно – ні зброї, ні одностроїв, але у Сергія була стійка віра в те, що ми переможемо. Спільну службу ми розпочали з Сергієм ще у 2015 році. А до того – 11 років у школі, повели у перший клас разом діток. Сергій – близька людина дуже багатьох. Як керівник зазначу, що Сергій був надійним, зразковим військовослужбовцем. І не тільки у відділі, а й в бойових підрозділах – у 30-ій окремій механізованій бригаді, у 59-ій окремій механізованій бригаді. Про це свідчить і та кількість побратимів, які з’їхалися сьогодні провести його в останню дорогу, хоч чимало з них розкидані війною по різним підрозділах. У 59-ій бригаді Сергій отримав важке поранення. Довга реабілітація результатів бажаних не дала, тому Сергій був звільнений за станом здоров’я. але продовжував боротися з хворобою. І під час зустрічей на запитання «Ти як?» відповідав: «Танцювати не зможу, а зброю в руках тримати зможу, не забуваю, як…». Шановна родино, прийміть щирі співчуття від усього особового складу Збройних сил України. Світлий і вічний спомин Герою».
Холодний сніг стікав краплями-сльозами – на портреті Героя, на квітах, які йому принесли, на обличчях тих, хто віддавав йому останню шану цього дня.
«Як же мені без тебе жити, синочку?!» - гірко ридала матуся.
Не могла надивитися в останнє на свого коханого дружина, плакали донечки, рідні, знайомі.
Плакали від втрати та страшної несправедливості – бо у засвіти назавжди йдуть ще такі молоді, такі добрі. Несамовитий ворог відбирає життя на полі бою, відбирає сили і здоров’я, щоб просто жити далі…
Низький уклін Герою, спокою його душі Там, де праведники спочивають.
03.04.2025
