CТАТТI
15.12.2025
Уклінна вдячність за захист, Воїне Світла
Везуть мене. А я прийти хотів.
Мамі букет троянд подарувати.
Пробач, матусю, внуків не лишив,
Не встиг вас, мої рідні, обійняти.
Який він довгий, той останній шлях.
І люди на колінах зустрічають…
Мамо, прости за Трійцю у сльозах.
За ту неправду, що Герої не вмирають...
Закрита домовина на щиті.
Портрет і чорна стрічка у куточку.
Нема страшнішого нічого в цім житті,
Ніж мамин зойк: «Не залишай мене, синочку….».
Боляче завжди: і коли сиротами залишаються діти полеглих Героїв, і коли втрачають свою любов вдови, і коли завчасно йдуть зрілі чоловіки, захистивши собою свої й не тільки свої сім’ї…
Богдан не встиг створити свою сім’ю, не встиг порадувати маму онуками. Не було у нього багато родичів, щоб проводжати в останню дорогу, щоб бути поряд із згорьованою найріднішою його людиною, яка у своїй страшній тузі ледь трималася на ногах.
І від того ставало ще гіркіше. Бо ще одне родинне дерево зрубано, бо не буде на світі синів і доньок, які будуть схожими на нього – такого молодого, усміхненого, мужнього…
Прикро було й тому, що на четвертому році повномасштабної війни не знайшлося часу, можливостей чи бажання віддати останню шану Герою у тих, хто якраз в обідню пору ну дуже був зайнятий…
Богдан Миколайович Семко захищав усіх. Ще з лютого 2023 року. Служив розвідником-оператором.
У перший день літа він загинув на Сумщині, де ворог всіма силами та засобами відвойовує метр за метром української землі. На шляху проклятих несамовитих окупантів стояли й стоять такі, як Богдан. Щоб зупинити страшну біду. Це б усім пам’ятати і розуміти – навіть у відносно мирних селах і містах, де живуть такі заклопотані своїми «надважливими» справами люди. От тільки б де вони могли бути тепер – разом зі своїми справами, самовпевненою байдужістю та зверхністю, якби не наші Захисники і Захисниці.
Мабуть, Богдан теж знайшов би себе у цивільному житті. Бо гарно навчався у Соколівській школі І-ІІІ ст., адже народився і ріс у Соколівці, згодом у 2006 році переїхав у Крижопіль. Був спокійним, врівноваженим, добрим, не по роках мудрим. Багато читав, захоплювався книгами про космос, цікавився історією та природничими науками. Але найбільше любив математику та інформатику. Брав участь в математичних олімпіадах, демонструючи глибокі знання та нестандартне мислення. Свої технічні здібності та знання втілював згодом у власній майстерні, де ремонтував комп’ютерну та офісну техніку. Щирий, людяний, готовий допомогти кожному – таким його знали ті, з ким зводило життя. Але війна відібрала у Богдана можливість працювати, займатися улюбленою справою.
-Ми втратили мужнього Воїна, Героя-розвідника, - каже на мітингу на честь загиблого селищний голова Володимир Василишен. – Ми втратили напрочуд гарну молоду людину, яка горіла життям і мріяла. А сьогодні немає розради, є тільки горе, яке розбиває материнське серце. Поділяємо його з рідними Героя, висловлюємо щирі співчуття, низько вклоняємося матері Тетяні Олексіївні за те, що виростила і виховала такого сина. Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя.
Співчуття від особового складу Збройних сил України рідним і близьким висловлює начальник відділення рекрутингу та комплектування другого відділу Тульчинського РТЦК та СП Дмитро Тирса.
І знову «Плине кача…» на площі, і знову матуся проводжає навіки того, хто на її «серцю лежав», втрачаючи сенс свого життя, свою найбільшу гордість і надію.
На кладовищі вона шепоче крізь дерево домовини під синьо-жовтим прапором: «Синочку, малесенький мій, тебе вже не болітиме… А ти так хотів жити. Як же тепер буду жити я…»
Приспущені прапори на могилах, де лежать ті, що навіки у Війську Небесному. Сьогодні вони приймають до себе ще одного побратима, щоб разом крилами Янголів боронити свою Україну.
Здригається небо від військового салюту. Гірко щемить душа від того, що йдуть від нас найкращі.
Уклін тобі за захист, Богданчику. Спасибі, що жив на цій землі.
Звертань: 59
