CТАТТI
15.12.2025
…Він так хотів вернутися додому і бути переможцем в цій війні…
…Він так хотів вернутися додому і бути переможцем в цій війні…
У гіркому трунку скорботної хвилини мовчання – ціле життя. Молоде життя. Перший крик у пологовому і перша посмішка до матусі, бабусині казки, шкільні будні, щасливі студентські роки, праця разом з батьком, кохання, народження синочка …. Хіба ж це мало закінчитися отак, коли у горі ціпеніють твої найрідніші жінки, коли пекучі сльози не може стримати його сильний батько, коли однокласники приходять на зустріч з квітами у траурних стрічках?... Коли у перший день літа тобі виповнилося всього 34…
О як же боляче і важко на душі:
Він так хотів вернутися додому
І бути переможцем в цій війні…
Та смерть настигла – вибухом і громом.
Крильми над рідним домом він змахнув,
Журливим клекотом вітаючи родину
Аби лиш ми здолали цю війну Віддав
Герой життя за Україну.
У Понеділок у Крижополі прощалися з Сапливим Сергієм Сергійовичем – ще одним Воїном, чию душу зі смутком на очах прийматиме Всевишній. Напередодні кортеж із Захисником, що повертався у рідне селище «на щиті», зустрічали навколішки у всіх населених пунктах, у день похорону, після відспівування у храмі, відбувся траурний мітинг на вшанування його подвигу.
Сергій народився у Крижополі 1 червня 1991 року.
Тут пройшло його дитинство і шкільні роки. Навчався у школі №2, був відповідальним, цілеспрямованим, і доброзичливим учнем. Після закінчення школи продовжив навчання у Львівському національному аграрному університеті, Студентські роки стали для нього важливим етапом становлення як фахівця та особистості. Отримавши вищу освіту, Сергій повернувся до рідного Крижополя. Працював на «Новій пошті», згодом – у ТОВ «Авіс»; де сумлінно виконував свої обов’язки, здобуваючи авторитет серед колег.
У січні 2023 року Сергій був призваний на військову службу другим відділом Тульчинського РТЦК та СП. І відтоді боронив рідну землю у складі військової частини А 4030. Грамотний, дисциплінований, відповідальний військовослужбовець ставився до виконання своїх обов’язків сумлінно та професійно.
Але війна забирає кращих, І 14 липня 2025 року під час виконання бойового завдання зі стримування збройної агресії російської федерації в районі ведення бойових дій біля населеного пункту Нова Січ Сумського району Сумської області наш Герой-захисник прийняв свій останній бій. Вірний присязі, він до останнього подиху залишався на передовій, прикриваючи собою рідну землю.
- Сергій Сергійович Сапливий віддав своє життя за Україну, за кожного з нас, - каже на мітингу голова громади Володимир Василишен. – Сергій проявив найвищу відвагу, гідність і жертовність. Ми втратили справжнього патріота, Воїна, сина України, нашого земляка. Його ім’я назавжди буде вписано в Книгу пам’яті громади. Немає слів, щоб утішити батьків – Сергія Івановича, Галину Григорівну, дружину Наталочку, синочка, усіх рідних. Громада низько схиляє голови перед вами. Розділяємо ваш біль. Наша вдячність і вічна пам'ять тобі, Сергію.
Начальник відділення рекрутингу та комплектування другого відділу Тульчинського РТЦК та СП Дмитро Тирса висловив співчуття родині від Збройних сил України, підкресливши, що Сергій виконав свій обов’язок до кінця, виявивши мужність, незламність характеру. «Його подвиг – це приклад патріотизму та любові до рідної землі».
Вулицями, по яких зовсім недавно ходив Сергій, його несли туди, де в тиші розвіватиметься над його могилою ще один прапор. «У кожному такому прапорі, - скаже вже тут, в останні хвилини прощання, родичка Сергія – надія, мрія і біль. Велике горе прийшло у нашу родину, до якої й раніше було безжальним колесо російської диктатури – з тюрмами за сталінськими законами, з розкуркуленням, з тортурами у в’язницях, з втратами у Другій світовій війні. Але страшна біда увірвалася до нас і в ці часи. 5 лютого 2024 року загинув мій син Басенко Євген, до сьогодні тіло його знаходиться у невідомості, без хреста і могили. А тепер ми втратили й нашого Сергійка. Неможливо передати той біль, який вирує у серцях батьків. Та війна зробила нас міцнішими за сталь – бо це була позиція наших синів. Сергійко, будучи пораненим, маючи молоду сім’ю, знову пішов туди, де були його побратими. Він був і назавжди залишиться для нас нескореним!».
…Дружині вручають прапор, під яким і за який воював її коханий, та маруновий берет – символ мужності та честі. Тепер синочок знатиме, що тато Там, поміж зірок, їх бачить і захищає. Як захищав тут, на землі, усіх і все, що любив.
Вічна і світла пам’ять тобі, Сергійку, честь тобі, Воїне-Герою. Спасибі, що був на цій землі.
Звертань: 48
